Творці думок несуть відповідальність

Не один рік червоною ниткою через усі політичні дискусії проходить принцип відповідальності політиків за свої слова та дії – перед виборцями і народом. Але ж ми ввійшли у інформаційне суспільство, де журналісти деколи більше змінюють світ, ніж чиновники. То як щодо їхньої відповідальності?

У листопаді українське суспільство сколихнула істерія з приводу виграшу Дональда Трампа. Нав’язаний образ русофіла панував у думках більшості зацікавлених. Поступово туман розвіюється – бачимо, що не такий вже Трамп і страшний, за ним стоять республіканці, що завжди були більш антиросійськими. Поразка лівих радикалів, програму яких обстоювала Клінтон – це внутрішня справа американського суспільства, що втомилось від пануючої ідеології та її наслідків у навколишньому світі. Навіть якщо Трамп менше панькатиметься з окремими чиновниками у Києві, це дасть шанс для відновлення самостійного мислення у геополітиці, покладання на власні сили та союзників у регіоні – від Польщі до Грузії та Туреччини.

Чому Трамп переміг, та що нічого страшного не відбулося – відповіді вже знайдено. Незрозуміло лише одне – чи понесуть репутаційні жертви ті експерти та журналісти, що півроку насаджували образ прекрасної та безальтернативної Клінтон в голови українського обивателя. Дійсно, соціологія може помилятись – тим більше що Трамп не набрав електоральної більшості, вигравши за рахунок системи виборщиків, що фіксує перевагу на більшості території країни. Але ж були й інші опитування, що показували невизначеність. Ще важливіша проблема – відсутність альтернативної інформації. Всі репліки, елементи програми Дональда дублювались в українські ЗМІ з двох джерел – найпопулярніших ЗМІ Америки, що горою стояли за Гілларі, та російських сайтів та каналів. І там, і там Трамп – любитель Путіна, навіжений і популіст, цитуються одні й ті самі окремі фрази. Але їх спеціально виривали з контексту, замовчуючи більш чисельні – про реальні проблеми американської індустрії, про потребу посиленого фінансування армії і т.д. Навіть в останні тижні, коли вже й віце-президент Трампа на дебатах продемонстрував, що Клінтон більш проросійська, що зрадила Грузію після війни 2008 р., коли виплив компромат – українські аналітики старались не помічати, не виходити з твореної місяцями зони комфорту.

Ніхто не підняв питання – а що демократи дійсно зробили для України? Як наголошувала Сара Пейлін (кандидат у віце-президенти від республіканців, що програли Обамі в 2008 р.), миролюбна політика Обами призведе до того, що Кремль знахабніє і після Грузії нападе на Україну. І так сталось! До речі, Сара Пейлін стала одним з головних апологетів Трампа серед республіканців – про що, звісно, в Україні ніхто не дізнався.

Українське суспільство вчиться демократії. Ми важко сприймаємо потребу пам’ятати дію політиків через роки, але в ключові моменти діячі, що скомпрометували себе, втрачають довіру на виборах. Це – механізм політичної відповідальності здорового суспільства, про який стільки говоримо. Але задумаймось – чи інші публічні особи не повинні нести відповідальності? Односторонні експерти впливали на рішення державних чиновників, що поставили все на перемогу Клінтон – і змушені з нуля відновлювати відносини з Білим Домом. Чи не варто тим конструкторам віртуальної реальності, що вплинули на суспільство, понести відповідальність? Скажімо – втратити довіру населення. Щоб громадяни більше їх не читали, не дивились і не слухали – а то знаємо історію. Мало ще чого нарадять.