Владо, час минає

В Україні триває класичний революційний перехід, у поєднанні з зовнішньою інтервенцією. Помирають солдати під час неоголошеної війни, працює п’ята колона, піднімається реакція. Друга річниця Мінських угод під постійні мантри влади про мир лише заморожує лихоліття, поширюючи зневіру в народі й армії. Та активні громадяни, які й вирішують долю народу, з цим би змирились – якби не фарисейство еліти. Спекулюючи на Майдані, владоможці не соромляться красти мільярди, годуючи народ обіцянками нового траншу, заради якого підняли тарифи. Та якщо траншу не буде, реформи неефективні – то що зупинить від нового повстання, що може знищити державу,як неодноразово в нашій історії (від Чорної ради, що зупинила Виговського, до нестабільності УНР).

Та влада ніби навмисне все більше розпалює напругу. Боротьба з добровольчим рухом, масові посадки ветеранів, як апогей – справа захисників Конституції, яких за сфальшованими доказами винуватять у провокаціях, вчинених командуванням МВС 31 серпня 2015 р. Ветеранів російсько-української війни, націоналістів кидають у тюрми, щоб залякати – але в умовах економічного занепаду це лише настроїть пасіонаріїв проти влади. Невже вони сподіваються всіх пересадити? Чи може, хочуть втекти закордон з накраденим майном? Чи не розуміють, що розпалювання нового Майдану – не лише їхня поразка, але й імовірна катастрофа держави?

Швидше за все, наші правителі по-людськи сподіваються на краще, та й доступ до бюджету і влади осліплює. Досвід української політики говорить, що навіть найбільш одіозних осіб можна знову повернути до вершин під брендом нових проектів – були б гроші та ЗМІ. Маси забувають про минуле, вірять гарній картинці. А пасіонаріїв, активістів – меншість у суспільстві. Тобто головна проблема - контроль над свідомістю людей, і в результаті вихолощення самого поняття “виборче право”. Постає питання – то чи можлива демократія в подібних умовах, коли її нівелюють олігархічні групи? Тим більше у форматі війни. В Древньому Римі – еталоні успішної держави – під час небезпеки для Республіки тимчасово встановлювалась диктатура. Сильна рука, що очистить верхівку суспільства, створить фундамент для успішного розвитку – це досвід “азійських тигрів”. Недарма і в Україні все більше вітають ідеї військового перевороту та “хунти”. Але й тут свої загрози – через анархічний менталітет українців. Та й армія поки-що неготова до політичної позиції, хоча все більше молодих офіцерів прагнуть змінювати державу.

В будь-якому випадку, це критичний і небезпечний варіант, однак відкриває і багато можливостей. Та нинішній вектор розвитку – абсолютно програшний. Найкращий шлях – еволюційні зміни, дієві реформи, повернення довіри народу. Часу залишилось обмаль. Зовнішні обставини гарантують – Росія зі своїми друзями на Заході (насамперед в Парижі та Берліні) руйнуватиме всі спроби України ставати потужною, війна в тій чи іншій формі продовжиться. І реальні реформи, повернення довіри активної меншості, врешті народу – єдиний шлях розвитку. Почати варто з припинення репресій проти добровольців, і перегляду результатів псевдореформи МВС.