Захист культурної спадщини.Чому в Україні для цього потрібно державно-приватне партнерство

Головна новація законопроекту Мінкульту – це створення одразу двох нових центральних органів виконавчої влади, які будуть підпорядковані КМУ і діятимуть під координацією Міністра культури. Один з цих органів реалізовуватиме державну політику в сфері охорони культурної спадщини, а другий здійснюватиме нагляд і контроль в цій сфері. 

Крім того законопроект передбачає посилення та криміналізацію відповідальності забудовників за самовільне будівництво в історичних ареалах міст або в буферній зоні об'єктів всесвітньої спадщини. Йдеться про штрафи від одного до п’яти мільйонів гривень, а також про ув'язнення на термін від 1 до 5 років. Також передбачається систематизування переліку пам’яток культурної спадщини. 

У новостворених органів будуть досить широкі повноваження. Так в деяких випадках їм буде надана можливість анулювати раніше видані дозволи на будівництво в позасудовому порядку. Це може статися, в тому числі, після зміни буферної зони пам'ятки архітектури, а також якщо в радіусі 500 м від будівельних робіт виявлять об'єкт культурної спадщини під час археологічних розкопок. 

Також окремі повноваження отримають і громадські активісти. Вони отримають право складати акти візуального спостереження об'єктів контролю, а також, що вочевидь не сподобається учасникам ринку, складати адміністративні протоколи. 

Перш за все хотів би підтримати ідею створення окремого контрольного органу з охорони культурної спадщини. Контрольний орган завжди має бути окремим і завжди незалежним. Відділення функції контролю від функції реалізації державної політики – це, власне, і є ті європейські та цивілізовані стандарти, яких ми усі прагнемо. 

Так само можна тільки привітати й ініціативу створення окремого органу з реалізації державної політики (вочевидь це має бути окреме агентство з питань охорони культурної спадщини) та відділити функцію реалізації політики від функції формування політики, яку має виконувати власне Міністерство. Саме таку структуру має виконавча влада в більшості країн Європи. 

Наприклад у Франції працює постійна Комісія з охорони пам'яток культури і мистецтва при Головному управлінні архітектури. В Італії - Адміністрації охорони пам'яток культури при Міністерстві культурного надбання. 

Також вважаю вкрай необхідним і намір Мінкульту систематизувати об'єкти культурної спадщини, адже наявний стан обліку архітектурних пам'яток дуже ускладнює життя і державі, і забудовникам. За даними сайту Dreamdim, з 140 тисяч об'єктів культурної спадщини України більше 90% мають лише паперову документацію. І тільки 9% пам'яток мають розроблені і затверджені в установленому порядку межі і режими використання зон охорони, а території визначені взагалі тільки для 1%. На Заході таких проблем немає вже дуже давно. Отже спершу нам потрібно дуже швидко систематизувати перелік пам’яток культурної спадщини та оцифрувати усі данні, аби остаточно осягнути з яким обсягом спадщини ми маємо справу і до чого застосовується новий закон. 

Також, не можна не погодитися, що розмір штрафних санкцій за порушення у сфері охорони культурної спадщини не змінювався в Україні з 2000-го року і є критично низьким. 

Втім, як голова Асоціації "Кола українських будівельників" хочу зазначити, що законопроект Мінкульту не в повній мірі враховує ту ситуацію, що склалася сьогодні в галузі будівництва і має бути ще доопрацьований. Зрештою, усі ми чудово усвідомлюємо, що рівень розвитку багатьох інституцій України ще далекий від європейського. В тому числі і рівень взаємодії бізнесу і влади. 

Якщо подивитися на досвід європейських країн в питанні охорони культурної спадщини, в першу чергу Німеччини та Великої Британії, то легко помітити, що там інтереси приватного капіталу спершу перемагали державні інтереси в питаннях культурної спадщини, але з часом та економічним зростанням державні інституції європейських країн почали повертати собі історичні споруди. На цьому етапі в країнах Європи отримала розвиток така форма володіння культурними пам'ятками як приватно-державне партнерство. Державі самотужки утримувати архітектурні об'єкти, які мають високу культурну цінність, досить дорого, а тому вона запропонувала форму приватно-державного партнерства. Коли держава і бізнес спільно володіють будівлею, і приватний капітал, використовуючи об'єкт з метою отримання прибутку, зобов'язаний частину цього прибутку вкладати в збереження об'єкту та його культурної цінності. Саме такий підхід до збереження культурної спадщини практикується у більшості цивілізованих країн світу. 

Головне питання, на яке, на мою думку, поки не дає відповіді законопроект Міністерства культури – це питання, як будуть взаємодіяти бізнес і держава в питанні збереження культурної спадщини. Така взаємодія необхідна, адже бізнес, попри певні стереотипи, що панують у нашому суспільстві, так само як і суспільство зацікавлений в збереженні нашого культурного надбання, принаймні, дуже велика частина бізнесу. 

Переконаний більшість девелоперів готові докладати певних зусиль до збереження культурного надбання. Але, щоб ця готовність вилилася в реальні проекти, держава не повинна перекривати бізнесу кисень. Переконаний, цілком можливо знайти такі форми державно-приватного партнерства, які будуть вигідні і для держави, і для будівельного бізнесу.

Але щоб напрацювати такі форми взаємодії владі і бізнесу необхідно вести діалог та чути один одного. Хотів би запропонувати представникам бізнесу та Міністерства культури сісти за круглий стіл та розпочати такий необхідний діалог.