Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
21.06.2019 21:20

Напрямки вирішення проблеми виживання авіабудівної галузі

Консультант зі структурної та фінансової аналітики в галузі авіаперевезень та авіабудування

Дискусія. Виживе - чи не виживе український авіапром? Серія публікацій. Частина 1.

Вибір напрямку вирішення проблеми, або, іншими словами, траєкторії руху галузі до досягнення позитивного результату, визначається прийняттям рішень по двох принципових питань:

1. Збереження і розширення державного володіння і управління галуззю.

2. Самостійне (анклавний) розвиток галузі АБО розширення всіх форм міжнародного коопераційного та інвестиційного співробітництва.

Вибір першого рішення на обох «розвилках» (посилення ролі держави + анклавний розвиток) означає вибір одного варіанта (напрямку) розвитку галузі. Курс на розвиток приватно-державного партнерства та міжнародної інтеграції призводить до реалізації альтернативного варіанту. 

Напрямок 1.

Вибір цього напрямку означає, що відповідальність за успіх або неуспіх у досягненні амбітної мети перетворення українського авіапрому в один з небагатьох світових центрів авіабудування практично цілком лягає на державу. У цьому варіанті держава бере на себе функції визначення продуктового ряду, відповідальність за правильність цього визначення і, відповідно, за комерційний успіх бізнесу. На бюджет в цьому випадку лягає обов'язок фінансування не тільки фундаментальних досліджень і випереджальних розробок «проривних» продуктів, але і дослідно-конструкторських розробок, підготовки виробництва, а також систем підтримки продуктів в експлуатації для всього ряду комерційних продуктів, пропонованих на ринок.

Неминучим наслідком прийняття рішення про розвиток галузі по першому напрямку стане її фактична націоналізація. При цьому держава не володіє ні мотивованими кадрами, ні технологіями управління підприємницькою діяльністю, ні можливостями по залученню інвестицій, необхідних для реалізації складних бізнес-проектів.

Вищевикладене дає підставу для висновку про невисоку вірогідність досягнення очікуваного результату, практично нульову реалізації Стратегії при виборі першого напряму розвитку галузі. По всяк час, історичний досвід показав, що держава та її інституції на це неспроможні. 

Напрямок 2.

Альтернативним способом вирішення проблеми антикризового розвитку авіапромисловості є об'єднання зусиль держави, світового і вітчизняного бізнесу при одночасному активному входженні української авіаційної промисловості в міжнародну кооперацію. Пропонована в рамках цього напрямку модель розвитку заснована на принципах тісної взаємодії держави і приватного бізнесу як міжнародного так і вітчизняного, що дозволяє ефективно поєднувати державні можливості концентрації ресурсів на необхідних напрямках і вмотивованість приватних власників щодо кінцевих результатів бізнесу.

Фінансові ресурси, необхідні для розвитку в даному напрямку, виявляться приблизно такими ж, що і при реалізації першого напряму, проте навантаження на бюджет може бути істотно знижена за рахунок все зростаючого фінансування авіабудівних проектів з позабюджетних джерел - власних коштів підприємств та їх іноземних партнерів, комерційних кредитів, стратегічних і портфельних інвестицій. Крім того, в порівнянні з першим напрямком істотно підвищується ймовірність більш ефективного управління фінансовими ресурсами і авіабудівельними активами за рахунок залучення високопрофесійних і добре мотивованих менеджерів, які працюють в недержавному секторі економіки.

Однак підвищення рівня позабюджетного фінансування не відбудеться стрибкоподібно. Приватні інвестиції в українську авіаційну промисловість в її нинішньому стані ще тривалий час залишатимуться високо ризикованими і низькорентабельними, з тривалим терміном окупності (не менше 7-12 років), що обумовлено не тільки станом галузі, а й об'єктивно тривалим циклом створення нової, конкурентоспроможної авіатехніки. Глибина кризи вітчизняного авіабудування та специфіка галузі як такої вимагають збалансованої державної підтримки в різних формах, прийнятих в сучасній світовій практиці. В рамках запропонованої за другим напрямом моделі розвитку держави відводиться найважливіша роль у вирішенні проблем оборони і безпеки, в підтримці і розвитку науково-дослідної бази авіаційної промисловості, в рішенні завдання підготовки висококваліфікованих фахівців, в підтримці реалізації перспективних, «проривних» проектів, у вибудовуванні системи приватно-державного партнерства, включаючи сприяння бізнесу в організації інфраструктури авіаційного ринку, у розвитку міжнародних коопераційних зв’язків і в просуванні продукції галузі на світові ринки.

Відповідальність за визначення продуктового ряду комерційної продукції, за успіх комерційних проектів на внутрішньому і світовому ринках, за залучення в галузь позабюджетних інвестицій, в тому числі на основі поділу ризиків із зарубіжними партнерами, покладається на бізнес.

Розвиток галузі за другим напрямом ускладнюється недосконалістю українського законодавства, що обмежує залучення недержавних іноземних інвестицій та міжнародну інтеграцію.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи