Мікрокваліфікація. Виклик, тренд чи панацея?

Останнім часом у сфері кваліфікацій та й не тільки, усе частіше лунає термін «мікрокваліфікація». То що це? Хвиля майбутнього чи просто крайня нова вигадка серед однодумців? Це є сталий вираз чи збірне поняття?

Чи є однозначна відповідь? Як її характеризують у інших країнах та як сприймають у нашій?

Абсолютно зрозуміло, царина мікрокваліфікацій є досить молодою та швидко набирає обертів. Але що призвело до її появи? Чи буде цей продукт затребуваним на ринку праці?

Якщо вдатися до порівняння, то однозначно, що сьогоднішні види робіт значно відрізняються від тих, які були покоління тому. Наразі усі ми, від покоління baby boomers до сучасного покоління, маємо справу з ринком праці, який є більш мінливим і непередбачуваним, ніж будь-коли. У час буремного сьогодення спостерігаємо швидкий темп зміни робочих місць та вимог до компетентностей.

Переглянемо інформацію чергового звіту Всесвітнього економічного форуму про перекваліфікацію робочої сили, де кожен четвертий дорослий повідомив про невідповідність між навичками, які вони мають, і уміннями та навичками, які їм потрібні для поточної роботи.

То що може заповнити ці прогалини за короткий проміжок часу, у будь- якому віці, при індивідуальному виборі форми навчання та ще й з можливістю отримати задокументовані результати навчання?

Дозволю собі припустити, що саме тут і вступає у гру мікрокваліфікація. Як новітнє рішення змальованої раніше дилеми, у відповідь на виклики, які пропонує нам сучасний світ. Це саме та «коротка» кваліфікація, яка ілюструє володіння визначеними уміннями та навичками в певній предметній області чи здібностями.

Звичайно ж мікрокваліфікації вужчі за діапазоном від традиційних кваліфікацій і їх легше отримати. Іншими словами – це можливість відточувати свої знання, які зосереджені на певній галузі навчання за короткий проміжок часу.

На сьогодні, щоб залишатися затребуваним працівником, незалежно від роду діяльності, потрібно активно керувати власним постійним розвитком. Потрібно запитати себе: чи мої уміння та навички все ще затребувані?

Як результат – це дасть змогу персоналізувати свій кар’єрний розвиток, збагатити своє резюме, підвищити працевлаштування та розширити свої можливості.

Але тоді виникає питання, чи будуть цінувати роботодавці отримані мікрокваліфікації? Звичайно ж – слово за ними, але достеменно відомо, що роботодавці цінують працівника з набором навичок, і вони цінують ініціативи. Мікрокваліфікація є доказом того й іншого. Автор і підприємець Скотт Янг сказав: «Я вірю, що все, що ви робите, що може заробити вам цінні навички, зробить вас цінним кандидатом на ринку праці».

Отже, робимо висновок, що мікрокваліфікації принесуть безпрограшні переваги як роботодавцям, так і працівникам – як зараз, так і в майбутньому.

Щоб сприяти успішному впровадженню мікрокваліфікації, нам потрібне його конкретне визначення, яке дасть чітке розуміння змісту та якості цих нових можливостей навчання, їх різних варіантів зберігання, а також способи використання.

Держави всього світу невпинно вдосконалюють свої системи освіти та запроваджують концепцію «навчання впродовж життя». Такі практики потребують запровадження гнучких способів організації навчального процесу, які дозволять подолати прогалини в найбільш затребуваних уміннях та навичках. Варто підкреслити, що важливою умовою гармонійного використання практик є власне гнучкість.

У 2020 році на основі консультацій з міжнародною групою експертів Європейська Комісія запропонувала таке визначення мікрокваліфікації:

«Мікрокваліфікація – це запис результатів навчання, які здобувач освіти отримав після короткострокового навчання. Ці результати навчання мають бути оцінені на основі прозорих та чітко визначених стандартів».

На основі широких консультацій та збору доказів 10 грудня 2021 року Комісія опублікувала пропозицію та 16 червня 2022 року прийняла Рекомендації Ради щодо європейського підходу до мікрокваліфікацій для навчання протягом усього життя та працевлаштування.

Щоб посилити навчання впродовж життя, Рада рекомендує державам- членам прийняти європейський підхід до мікрокваліфікацій та, зокрема, застосовувати загальне визначення ЄС, стандарти ЄС та ключові принципи для розробки та видачі мікрокваліфікацій, що документують результати навчання, які учень отримав після невеликого обсягу навчання.

Ще на початку цього року на шпальтах газети «Українська правда» я ділився своїми думками про те, що невдовзі мікрокваліфікації визначатимуть конкурентоспроможність працівника на ринку праці й з часом з’явиться велика кількість короткострокових освітніх програм, які будуть зосереджені на конкретну групу професій. Ці припущення не виникли нізвідки. Достатньо було поцікавитися історією становлення системи кваліфікацій інших розвинутих країн та місця в них мікрокваліфікацій.

До речі, німецька служба академічних обмінів (German Academic Exchange Service, DAAD) провела опитування, як німецькі вищі навчальні

заклади ставляться до мікрокваліфікації. Близько 160 німецьких вищих навчальних закладів взяли участь і, як результат: 20% опитаних ВНЗ уже використовують мікрокваліфікацію, ще 23% обговорюють їх потенційне впровадження, тоді як 37% досі не розглядали це питання. Президент Німецької служби академічних обмінів, професор, д-р Джойбрато Мукерджі повідомив, що «мікрокваліфікація – це гнучкість освітніх шляхів у Німеччині та Європейському Союзі в умовах дедалі більш орієнтованого на технології та надзвичайно складного робочого середовища».

Нова Зеландія взагалі включила мікрокваліфікації в частину своєї регульованої освіти. Вона встановила конкретні вимоги до навантаження, мети, стандартів оцінки, регулярних перевірок якості тощо.

Деякі країни розробили кредитні кваліфікаційні банки, які дозволяють враховувати різні форми навчання, а також об'єднувати та накопичувати ці кредити для повної кваліфікації. Ця система існує в Республіці Корея та Гонконгу.

Україна свою систему кваліфікацій активно почала розбудовувати в останні кілька років, спираючись на міжнародний досвід.

І саме зараз, коли прийнято Рекомендацію Ради щодо європейського підходу до мікрокваліфікацій для навчання протягом усього життя та працевлаштування, а Україна набула статусу кандидата в члени Європейського Союзу, то подальший вектор розвитку на цій ниві є абсолютно однозначним.

Особисто мені дуже приємно, що цю хвилю новизни підхопило Національне агентство кваліфікацій, де спеціально створена робоча група напрацьовує рекомендації щодо визначення місця мікрокваліфікацій у Національній системі кваліфікацій, а також щодо їх використання в системі освіти та професійної підготовки.

Маю надію, що мікрокваліфікація стане інструментом створення і впровадження в практику нових, більш ефективних і гнучких підходів у сфері підготовки спеціалістів нової формації.