Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.05.2014 13:58

Об’єктивний Vs Суб’єктивний

Що стоїть за об’єктивністю прокурора?

Мій клієнт отримав листа від заступника прокурора м. Біла Церква С.Турчина, у якому він на скаргу про бездіяльність слідчого відписався трафаретною фразою: «прокурор здійснюючи свою діяльність керується вимогами закону та внутрішнім переконанням щодо повноти та об’єктивності зібраних доказів». Зі змісту листа вбачається, що нічого не зроблено із того, про що просили у скарзі, але прокурор запевняє у об’єктивному розгляді справи.

Що стоїть за цією об’єктивністю прокурора? Чого вона варта?

Наведена фраза досить часто зустрічається у листах і процесуальних документах, складених не тільки прокурорами, а й слідчими, суддями. Але наскільки вони насправді можуть бути об’єктивними за час розгляду справи? Хто ще може або повинен бути обєктивним зі сторін кримінального провадження?

Я – ні. Бо я адвокат. Адвокат – совість за наймом, як колись зазначив Достоєвський. Тому обєктивним не можу бути за визначенням. І не хочу, бо не робот і не комп’ютер. Інтереси клієнта – ось головний фокус моєї роботи.

Потерпілого хоча і віднесено до сторони обвинувачення, однак очікувати від нього бути об’єктивним щодо стану розслідування, розгляду справи у суді принаймні оманливо.

В Україні з’явився і вже діє новий суб’єкт кримінальної юстиції – присяжні. Чи можна від них очікувати об’єктивності? Ні, не можна. Історія, сучасний стан суду присяжних у багатьох країнах не дозволяють говорити про об’єктивність присяжних. Але їх суб’єктивність має більше вагу. Вона хоча б дає шанс на змагальність сторін.

Дійсно, показники статистики щодо виправдувальних вироків у кілька відсотків в Україні начебто дозволяє припустити, що слідчий і прокурор об’єктивні, бо помиляються мало. Судді, як і представники обвинувальної влади, також видаються об’єктивними, бо це вони формують статистику із домінуванням обвинувальних вироків. Але наскільки статистика відповідає критеріям справедливості навряд чи є питанням риторичним в Україні.

Зароджується медіація. Від медіатора об’єктивність не вимагається. Його завдання – примирити потерпілого із правопорушником. Тут не до об’єктивності: хто правий, хто винуватий вже не так важливо. Важливо погодити суб’єктивного потерпілого із суб’єктивним правопорушником, загоїти рани від скоєного.

Так чи дійсно прокурор зі слідчим здатні забезпечити обєктивний розгляд справи? Сумніваюсь. Вони також не роботи і не комп’ютери. Такі ж люди, а отже суб’єктивні. Люди, на відміну від комп’ютерів, потрібні саме у тих ситуаціях, коли рішення приймаються без достатнього знання, без натяку на «об’єктивну істину». А отже питання лише у тому, якої якості суб’єктивність вони можуть привнести до розслідування злочинів.

Намагання слідчих і прокурорів одягти маску обєктивності була довгий час визначальною для кримінального процесу в Україні. Але призвело це до повної зневіри людей у роботу міліції, прокуратури, судів. Час міняти парадигму. Я за те, щоб слідчий і прокурор були субєктивними у формуванні обвинувачення, організації розслідування справ. Щоб їх процесуальні рішення були не на рівні «бо я так думаю», а були підкріплені доказами, раціональними аргументами, які у разі оскарження відстоювалися у суді. Щоб ці рішення були відображенням ставлення слідчого і прокурора до розслідування, а не виносились навмання і аби як, лише б «відписатися».






Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]