блоги

Україна стоїть перед надважливим завданням — децентралізацією влади. Децентралізація — це тривалий процес, який передбачає реалізацію низки етапів. Найперший з них — добровільне об'єднання людей у територіальні громади.

Відбудеться укрупнення районів, але відійдуть у минуле районні і обласні держадміністрації. Натомість села, селища і міста отримають змогу вибрати собі новий адміністративний центр, утворити власну громаду і господарювати на своє ж благо.

У кожному громадському новоутворенні з'являться власна лікарня, школи, дитсадки, заклади культури, пенсійний фонд, податковий орган тощо. Люди на місцях будуть самі вирішувати, в якому напрямку їм розвиватись, яку ціну встановлювати на землю, які податки підвищувати, а які зменшувати, жорстко контролюватимуть місцеву владу. У таких умовах кожний голова громади намагатиметься видавати якнайкращий результат, аби його переобрали наступного разу.

Підприємці платитимуть податки на місцях і зможуть проконтролювати їхнє використання. І навпаки, якщо котрийсь бізнесмен захоче уникнути оподаткування, то громада на місці зможе легко це вирахувати і вжити відповідних заходів.

За такої системи самоуправління глобальна політика відійде на задній план. Центральні органи влади визначатимуть лише геополітичний вектор розвитку нашої держави. А все решта вирішуватиметься на місцях. Українці нестимуть особисту відповідальність за добробут в їхньому рідному місті чи селі і, в разі чого, матимуть всі інструменти для виправлення ситуації на краще.

Погодьтесь, перспектива самодостатності та конкурентоспроможності територіальних громад не може не надихати на здійснення децентралізації. Однак наразі існує загроза, що усі добрі плани можуть піти коту під хвіст. А все через звичку державного апарату усюди втручатись і намагання влади пришвидшити децентралізаційний процес.

Що маємо?

Наразі по всій Україні триває етап обговорення представниками громади і місцевої влади щодо того, з ким із сусідів об'єднуватись у нові адміністративно-територіальні утворення.

В ідеалі мешканці населеного пункту “А” мають самі зібратись і вирішити, з ким вони хочуть об'єднатись для ефективного забезпечення власної життєдіяльності у майбутньому. Наприклад, вони виступають за об'єднання з пунктом “Б”. Якщо жителі міста “Б” на своїх громадських слуханнях також згодні створити спільну громаду із мешканцями “А”, тоді вони разом розробляють спільний проект рішення про добровільне об'єднання громад. Цей проект віддають в облдержадміністрацію. Адміністрація затверджує його і подає на обласну раду. Облрада, отримавши такі плани з усієї області, ухвалює загальний перспективний план територіального розвитку об'єднання громад і віддає його до Кабінету міністрів. Кабмін затверджує усі плани стосовно усіх областей, і лише після цього починається реальне об'єднання територіальних громад.

Останнім часом я відвідав численні засідання робочих груп та громадські слухання з приводу добровільного об'єднання громад на Київщині. На їхньому прикладі відзначив основні проблеми на цьому шляху.

Виявляється, більшість мерів і сільських голів не може зрозуміти, що реформу треба проводити не з позиції, що “я голова, і як би мені тут ще обратись”, а з позиції того, як буде краще для територіальної громади і подальшого її життя.

Більше того, нерозуміння суті реформи властиве й для центральної влади. Кабінет міністрів встановив стислі терміни для обласних адміністрацій щодо формування територіальних громад — до 15 липня. Люди на місцях багато де ще не встигли навіть провести дискусії і громадські слухання. У Київській області “на допомогу” їм прийшов архітектурний відділ ОДА, який, поспішаючи вкластись у дедлайн, на власний розсуд, намалював перспективний план формування тергромад в регіоні і тепер підсовує його місцевим громадам, з чим вони абсолютно не згодні.

Чому так? Тому що чиновники, дивлячись на мапу, за найпростішою логікою, часто-густо в одну громаду об'єднують сусідні села. Але тут може бути купа нюансів, чому цього не слід робити. Люди з деяких сусідніх населених пунктів можуть ворогувати через релігійні, етнічні або навіть, як не дивно, родинні стосунки, тощо. Є такі села, де голова разом з сільрадою хоче об'єднатись з одним населеним пунктом, а решта односельчан виступає проти цього.

Київська облрада вже тричі засідала зі скандалами, аби ухвалити вищезгаданий документ. Але ж такий підхід суперечить закону і викликає величезне обурення у людей!

Вчімось поспішати повільно

Якщо ми хочемо нарешті відійти від тоталітаризму і створити самодостатні громади, то насамперед їм необхідно дати можливість правильно об'єднатись.

Сьогодні Україна й так страждає від сепаратизму. Тому, щоб не накликати ще більшого лиха, щоб поспішна децентралізація не спровокувала численні конфлікти на місцях, потрібно відтермінувати її впровадження і перенести дедлайн, наприклад, на 15 липня 2016 року. Таким чином, українці отримують дорогоцінний час для вирішення усіх конфліктних моментів у себе на місцях. А якщо не вийде визначитись із об'єднанням громади під час дискусій, то існує ще один чудовий механізм — референдум. Восени відбудуться місцеві вибори. Це прекрасна нагода, аби провести опитування на тему добровільного об'єднання громад у проблемних регіонах.

Отже, проведення децентралізації в Україні дуже необхідне! Однак потрібно діяти за принципом — спочатку самовизначення громад, їхнє зміцнення, а вже потім впровадження повноцінного самоврядування на місцевому рівні. Пам'ятаймо, неякісна імплементація реформи може викликати погіршення надання послуг на місцях і зростання невдоволення людей. Нам не можна поспішати!

Після адміністративно-територіальної реформи децентралізація не завершується. Розпочинаються її нові етапи, які, у свою чергу, також потребують часу. Провели добровільне об'єднання громад, наступний крок — медична реформа. Провели реформу медицини, побудували усюди лікарні — організовуємо зміни в освітній галузі. Тобто для кожної реформи в рамках децентралізації має бути передбачений власний перехідний період.

Таким чином, правильна її реалізація призведе до того, що ми не будемо знати, хто в країні президент, прем'єр-міністр, відпаде потреба у міжпартійних війнах. Адже найважливіші питання певного регіону будуть вирішуватись на місці. Тоді люди будуть більш ретельно обирати місцевих депутатів, голів і старост. Зросте роль громади, з'являться ефективні громадські рухи, які контролюватимуть онлайн місцеві бюджети. І мер, голова села, чи який-небудь чиновник вже не переведе стрілки на уряд, і не оправдає свою бездіяльність тим, що йому не вистачає повноважень, адже він матиме їх достатньо для вирішення усіх проблем у своєму місті, і громада питатиме з нього.

Якщо Україна пройде увесь цей тернистий шлях впродовж найближчих десяти років, отже, ми прожили своє життя недаремно.