Членство України в НАТО: заперечуючи минуле, відтягуємо майбутнє

2 роки тому я вступив у публічну полеміку з низкою народних депутатів України, які напередодні візиту Північноатлантичної ради НАТО до нашої держави заявили про необхідність повторного подання Україною заявки на приєднання до ПДЧ. Я тоді назвав цю ініціативу помилковою оскільки Україна вже подала таку заявку в 2008 році напередодні Бухарестського саміту НАТО і з того часу зробила багато кроків уперед на шляху приєднання до ПДЧ. Подання повторної заявки відкинуло б нас назад у 2008 рік адже, за існуючою в НАТО процедурою, вона б вважалася новою, а її розгляд мав би розпочатися з «чистого аркуша». Подання повторної заявки автоматично анулювало б надане на Бухарестському саміті доручення міністрам закордонних справ НАТО прийняти рішення по суті поданої Україною заявки на приєднання до ПДЧ. Так у 2019 році вдалося хеджувати створений виключно з політичних мотивів ризик на шляху євроатлантичної інтеграції України.

І ось знову. Тепер деякі посадовці з незрозумілою мені метою заявляють про початок дискурсу з НАТО щодо приєднання України до ПДЧ, стираючи всі попередні напрацювання ніби до цього нічого не було. Подібні заяви так само як і в 2019 році сильно віддають політикою. Більше того, вони створюють черговий ризик.

Наголошую, що дискурс про приєднання України до ПДЧ було розпочато з НАТО ще у 2008 році на Бухарестському саміті. Надання ПДЧ Україні вже принципово погоджене главами держав та урядів НАТО в підсумковій декларації Бухарестського саміту, де чітко прописано, що «Україна буде членом НАТО, а ПДЧ є наступним кроком на прямому шляху України до членства».

Вкотре закликаю деполітизувати питання приєднання України до ПДЧ, припинити галас і PR, оскільки це суттєво шкодить процесу і заважає результату.