Навіщо Україні Програма посилених можливостей НАТО?

Українська дипломатія продовжує лобіювати в штаб-квартирі та столицях країн-членів НАТО запрошення України до Програми посилених можливостей Альянсу.

Зусилля українських дипломатів мають важливе значення не стільки тому, що в Конституції України закріплений курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. І не тільки тому, що відповідне завдання поставлене Президентом нашої держави у вересні минулого року. Не тільки тому, що цього вимагають безпекові реалії в Азово-Чорноморському регіоні на фоні мілітаристської політики Росії. А ще й тому, що це важлива платформа для розширення щоденної взаємодії та поглиблення взаємної довіри між збройними силами й спецслужбами України та НАТО.

Які можливості для цього надає Програма посилених можливостей НАТО?

Доволі перспективні, зокрема: участь у плануванні операцій та навчань; доступ до передового досвіду та пріоритетної сертифікації сил і засобів; можливість направити національний персонал на посади в штаб-квартирі та командних структурах НАТО; а також обмін розвідданими для підвищення взаємної ситуаційної обізнаності.

Для того, щоб НАТО надала Україні такі можливості, необхідно досягти відповідних критеріїв та завоювати довіру союзників.

По лінії Збройних Сил України тенденції тут однозначно позитивні. Також відбувся прорив по лінії ДК «Укроборонпром», а саме - вперше в історії проведено незалежний аудит його діяльності та розроблено нову модель корпоративного управління відповідно до стандартів Організації економічного співробітництва та розвитку.

А от по лінії спецслужб треба підтягнутися. На жаль, розбудовою довіри зі спецслужбами ЄС та НАТО, як того вимагає зовнішньополітичний курс України, до останнього часу переймалися не всі суб‘єкти вітчизняного сектору безпеки. Взаємодія в основному розвивалася по лінії СБУ на напрямах контррозвідки й кібербезпеки та Головного управління розвідки Міноборони в частині обміну розвідданими про воєнно-політичну обстановку на південно-східному фланзі. А от такий важливий суб‘єкт вітчизняної розвідспільноти як Служба зовнішньої розвідки не просто тупцювалася на місці, але навіть почала за останні місяці розвертатися назад в бік «старого доброго» КДБ СРСР.

Залишається сподіватись, що причини цього полягали лише в недолугому менеджменті, а нещодавнє призначення нового керівника виправить ситуацію, поверне СЗР України до реальності і дозволить Україні все ж таки приєднатися до Програми розширених можливостей НАТО.