Один закон! Два! Хто - більше?

Реформа в сфері житлово-комунальних послуг призвела до дії в Україні одразу двох редакцій Закону "Про житлово-комунальні послуги". Про законодавчу техніку або її відсутність,

Реформа в сфері житлово-комунальних послуг призвела до дії в Україні одразу двох редакцій Закону "Про житлово-комунальні послуги". Новий закон ще не набув чинності у повному обсязі, а старий "втратив чинність у частині регулювання надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту, будинків, споруд". Закону необхідно додержуватися, попри те, що законодавча техніка продовжує дивувати, точніше її повна відсутність

Отже далі про порядок з хаосу - що треба зробити з законодавством, яке регулює надання житлово-комунальних послуг?

Законодавство України завжди було розгалуженим, складним, мало громіздку ієрархію та структуру. Проте житлово-комунальні відносини, на відміну від більшості договорів господарського та цивільного права, характеризуються більшою залученістю всіх членів суспільства.

Реформа сфери житлово-комунальних послуг була покликана зробити споживачів цих послуг проактивними і більше зорієнтована на кондомініуми, ніж на "традиційні" комунальні чи приватизовані багатоповерхівки з їхніми проблемами і житлово-експлуатаційними конторами.

Посил про реальну можливість платити експлуатаційним організаціям за фактично-надані послуги, про можливість відмовитися від старих монополістичних компаній, які "проводять прийом громадян" чотири години на тиждень, був почутий і дуже добре сприйнятий суспільством.

Мешканці будинків, не маючи достатньо освіти та досвіду, кинулися утворювати кондомініуми (під іноді агресивним дерегуванням від місцевих піонерів-активістів), обирати на загальних зборах для свого кондомініуму правління, ревізійну комісію (члени якої іноді не мають навіть фахової освіти і досвіду роботи), реєструвати його як неприбуткову організацію тощо.

І на цьому етапі все "стало". Не в усіх випадках. Але виявилося, що у випадку, коли голова кондомініуму бере на роботу двірника, то його потрібно оформити на роботу, нараховувати зарплату, платити податки тощо. Тобто, законодавець "купив" щодо цієї реформи лояльність виборців, не пояснивши їм, якими інструментами їм потрібно користуватися, аби система змін дійсно запрацювала.

Тобто виникла ситуація, за якої "рядові" мешканці, члени кондомініуму, не мають реальної можливості ефективно впливати на його діяльність, що пов'язано з тим, що можливість правління кондомініуму впливати на життя будинку обмежена в часі, а саме моментом укладання договорів на надання послуг. Погодьтеся, що підписати такий договір, і "прив'язати до нього цілий будинок" на досить тривалий час - не так вже і довго за часом. А ось зібрати ініціативну групу, яка матиме технічні складнощі з повідомленням всіх власників помешкань про скликання загальних зборів для усунення такого не фахового голови правління тощо - це вимагає достатньо багато часу.

Затягнувши кожного громадянина, іноземця та апатрида, котрі проживають в Україні, до активної участі не лише в споживанні житлово-комунальних послуг, але і до повноцінної участі у цих правовідносинах, законодавець не врахував здатність та бажання (небажання) своїх виборців остаточно розбити з розгону свої голови об дебелу «стіну плачу», якою стало вітчизняне житлово-комунальне законодавство.

Отже, охарактеризувавши, не без іронії, сучасний стан правового забезпечення надання житлово-комунальних послуг в Україні, пропоную до уваги шановного читача (яким точно не буде якийсь депутат ВРУ, чи його помічник) приблизні формальні вимоги, якими захоронили ентузіазм написання наукових статей багацько вітчизняних видань в наслідок «прокляття МОН», але чисто із людських, гуманних міркувань обійшли світлі голови наших законотворців:

1. короткі речення (у реченні записана ЗАВЕРШЕНА думка), в ОДНОМУ нормативно-правовому акті, без бланкетних норм;

2. оскільки нормативно-правовий акт приймається не для МВФ, ЄБРР, парламентських фракцій тощо, а для учасників ринку, якими наш законодавець зробив ФАКТИЧНО НЕПІДГОТОВЛЕНИХ для цього ЛЮДЕЙ, то правила гри для них повинні бути більш зрозумілими та фізично доступнішими, а ніж інструкції до побутової техніки;

3. звести кількість абстрактних назв, типу "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства" до "нуль";

4. зменшити кількість теоретичних градацій (тобто не так, як це зроблено у статтях 13 та 14 Закону №1875-VI). Добре, що у новій редакції цю градацію прибрали;

5. консолідувати законодавство у сфері житлово-комунальних послуг.

Дійсно, говорити довгими та складними реченнями - професійне "надбання" юристів. Якщо юрист відстоює позицію "коротких та простих" текстів, то, вірогідно, він не орієнтується у деталях, в особливостях правовідносин, або просто не бажає хизуватися надглибокими знаннями нормативно-правового акта. Проте у кожного юриста трапляється клієнт, який просить пояснити "людською" мовою зміст вже наданої консультації, оскільки юристи навіть думають складно...

Отже, ситуація, за якої нормативно-правове наповнення галузі права, в якій вимушений розбиратися кожний, передбачає існування двох законів з однаковою назвою, і є складність з ідентифікацією нечинних норм, є неприпустимою, так як значно ускладнює сприйняття "загальноприйнятих та загальнообов'язкових правил поведінки".