30 років "незалежності" у ЖКГ: біг по колу – 2

У першій частині довелося зупинитися на початку 2000-х – занадто багато передумов впливали на українське ЖКГ перед реформою.

Як от, наприклад, типово національна історія «боротьби» з боржниками. Коли тарифи різко поповзли вгору, а борги населення сягнули мільярдів, з’явилася ідея їхньої реструктуризації.

Погасити їх вдалося згідно з законом 2003 року тим громадянам, хто на той момент вистояв перед вимогами підприємств і судами чи домовився зі своєю совістю й не продав своїх осель. А вже згодом реструктуризація заборгованості перетворилася на звичну процедуру.

У 2001 році парламент прийняв ще один закон, який став важливим етапом у формуванні відповідального власника, – «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». Однак після десятиріч, коли за утримання майна відповідала держава, такий квантовий стрибок до відповідальності мешканців за своє майно не міг бути простим. Легше ж нарікати на ЖЕК, ніж управляти самостійно.

Та й домовитися між собою для створення ОСББ виявилося не так просто. Тож процес створення об’єднань відбувається досить повільно.

Зате вже за рік з’являється закон «Про житлово-комунальні послуги». І в ньому нарешті визначено, хто такі виробники, виконавці послуг та управителі, класифікація послуг на житлові та комунальні, порядок формування цін і тарифів на них, а ще – передбачено обов’язок надавати послуги на договірній основі.

З цього моменту споживач перестав бути безправним, і став повноцінною стороною угоди з постачальником. Але це відбулося де-юре, а фактично змін у якості послуг не відбулося. Тож закон хоч і був прогресивним, але зміни українці помітили хіба що в тарифах.

А потім уряд і ВР спромоглися розробити і затвердити Програму з реформування та розвитку ЖКГ. Починалася вона сакральними фразами: «Упродовж останнього десятиліття проблеми, пов'язані з функціонуванням житлово-комунального комплексу, перебувають у фокусі пильної політичної уваги, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося»…

Відчуваєте?.. скільки часу з 2004 року минуло, а ніби про сьогодення читаєш.

Хоча дещо з програми вдалося зробити. От наприклад, створити нормативку, реформувати систему управління. А от питання беззбитковості підприємств, їх технічного переоснащення, забезпечення населення якісними послугами й без великих диспропорцій у їхній вартості рухаються дуже кволо. І навіть не всі підприємства (водоканали, теплокомуненерго, обленерго та облгази, ЖЕКи) дійшли до цього етапу.

Адже їхні борги теж нікуди не поділися, а тільки накопичувалися. Якщо говорити цифрами, то збитки сектору ЖКГ за підсумками 2008 року становили 1,6 млрд гривень. А станом на початок 2009-го, дебіторська та кредиторська заборгованість галузі сягала вже відповідно 10,1 млрд та 9,4 млрд гривень.

Тож у 2010 році вартість газу прогнозовано зростає до 73,5 коп/кубометр, а середня зарплатня 3 тис.гривень. Але після газових війн з Росією 2007-2008 років тотальна газифікація сіл видається вже не такою перспективною.

І тут пора би всім задуматися про енергоефективність, але, вочевидь, час для цієї ідеї тоді ще не настав…

Отже результати другого десятиліття незалежності для ЖКГ:

• поява можливості для договірних відносин між постачальником послуги і споживачем,

• перше усвідомлення газозалежності від РФ.

Решта висновків – у наступному блозі.