Доступне житло – міф чи реальність?

Поки Український Парламент потерпає від чергових блокад та бійок, хочеться нагадати громадськості, та моїм колегам, деякі програмні цілі, і розібратися у тому, яким чином їх можна досягти.

Поки Український Парламент потерпає від чергових блокад та бійок, хочетьсянагадати громадськості, та моїм колегам, деякі програмні цілі, і розібратися утому, яким чином їх можна досягти.

Однією з програмних тез нашої політичної сили під час минулорічних Парламентськихвиборів була обіцянка забезпечити доступним житлом соціально незахищені верствинаселення, а також молоді сім’ї, лікарів, учителів, військовослужбовців,працівників правоохоронних органів. Відбутися це має за рахунок щорічногобудівництва 100 000 новобудов.

Тезиси про необхідність будівництва соціального житла були й у іншихполітичних сил, котрі сьогодні представлені у Верховній Раді.

І хоча під час виборчих перегонів всі партії є досить щедрими на гучніобіцянки, ми у своїх прогнозах спиралися на реальні цифри. Так у 2012 році,попри спад будівництва майже на 14%, Українівдалося подолати амбіційний рубіж щодо зведення нових квадратних метрів.

Проте, як не прикро, але навіть ці успіхисьогодні для пересічного українця роблять «доступне житло» радше мрією, ніжреальністю.  І причин для такого стану речей є кілька:

1.  Програм, направлених на вирішення житлових проблемукраїнців чимало, однак жодна з них не була забезпечена належним фінансуванням

На сьогодні в Україні діє шість Програм, метою реалізації котрих єзабезпечення різних верств громадян доступним житлом - за рахунок будівництва,придбання на пільгових умовах, приватизації гуртожитків, тощо. Проте жодна зних не фінансується в повному обсязі.

2.  Чисельні проблеми будівельної галузі

Наслідки фінансово-економічної кризи боляче вдарили по системіжитлового-кредитування і спричинили чимало проблем у будівельній галузі. Абиуникнути повторення історій на кшталт «Еліта-центрів», багато зусиль було спрямованона проблемні будівельні об’єкти, аби завершити їх та здати в експлуатацію. Зодного боку це дозволило рятувати будівельну галузь і захистити приватних(індивідуальних) інвесторів, що вклали гроші у майбутні квартири на стадіїбудівництва. З іншого, це стало на заваді старту новим будівельним проектам, вмежах Програм будівництва доступного житла.

3.  Відсутній системний підхід

Питання забезпечення громадян доступним житлом часто переносилося зекономічно-соціальної площини в політичну. Через це фінансування програм таконтроль за їх виконанням не був системним, і як наслідок – ми повертаємося допроблеми, про яку вже згадували вище.

4.  Відсутність довіри до державних програм

Не зважаючи на те, що житлове питання для багатьох українців є досить гострим,ставати учасниками державних програм громадяни особливо не поспішають. З одногобоку, багато-хто вважає цю справу просто безперспективною через шалені черги,інші - просто не мають достатньої інформації про нині діючі програми, зарахунок участі у котрих можна поліпшити житлові умови.

5.  Небажання місцевої влади йти назустріч

На жаль, не поодинокі випадки коли місцева влада замість того, щоб сприятибудівництву нових житлових об’єктів, навпаки, перешкоджає цьому процесу.Звісно, багато місцевих чиновників піддаються спокусі сприяти будівництвуелітного житла у центральних та паркових районах міст, замість так званих«соціальних» проектів, де б частина квартир могла виділятися соціальнонезахищеним громадянам в рамка тієї чи іншої держпрограми.

Що робити?

По-перше, необхідно провестидетальний аналіз всіх діючих державних житлових програм, спрямованих назабезпечення житлом відповідних категорій громадян та провести їх оптимізацію.Можливо, доцільно буде об’єднати їх у єдину державну цільову соціально-економічнупрограму будівництва (придбання) доступного житла. По-друге, необхідновизначити єдине відомство, що буде відповідальне за виконання цієї програм(програми), і найбільш логічним буде доручити цю місію Міністерствурегіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.По-третє, в якому б форматі не реалізовувались програми забезпечення громадянжитлом, необхідно вжити всі можливі заходи, аби здешевити собівартістьквадратних метрів для забудовників, а відповідно і для громадян.

Осатаній крок є найбільш об’ємним, адже мова йде про цілий спектр заходів –від антикорупційних програм, до вироблення типових планів забудов і зведення новихоб’єктів у всіх регіонах України. Крім того, необхідно припинити практику масовогобудівництва у центральних частинах міст, надавши перевагу більш віддаленимрайонам, й розробити комплексну програму здешевлення собівартості будівництва.

Щоб у вирішені цих питань не обмежуватися лишесловами, у Комітеті  з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарствата регіональної політики було створено робочу групу з числадепутатів-членів Комітету та представників профільних міністерств. Ця робочагрупа вже приступила до розробки відповідних законодавчих пропозицій, щоб нашіспільні обіцянки про доступне житло не залишилися лише на папері, а сталиреальністю для українських громадян.