Доступне житло – міф чи реальність?

Поки Український Парламент потерпає від чергових блокад та бійок, хочеться нагадати громадськості, та моїм колегам, деякі програмні цілі, і розібратися у тому, яким чином їх можна досягти.

Однією з програмних тез нашої політичної сили під час минулорічних Парламентських виборів була обіцянка забезпечити доступним житлом соціально незахищені верстви населення, а також молоді сім’ї, лікарів, учителів, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів. Відбутися це має за рахунок щорічного будівництва 100 000 новобудов.

Тезиси про необхідність будівництва соціального житла були й у інших політичних сил, котрі сьогодні представлені у Верховній Раді.

І хоча під час виборчих перегонів всі партії є досить щедрими на гучні обіцянки, ми у своїх прогнозах спиралися на реальні цифри. Так у 2012 році, попри спад будівництва майже на 14%, Україні вдалося подолати амбіційний рубіж щодо зведення нових квадратних метрів.

Проте, як не прикро, але навіть ці успіхи сьогодні для пересічного українця роблять «доступне житло» радше мрією, ніж реальністю.  І п ричин для такого стану речей є кілька:

1.   Програм, направлених на вирішення житлових проблем українців чимало, однак жодна з них не була забезпечена належним фінансуванням

На сьогодні в Україні діє шість Програм, метою реалізації котрих є забезпечення різних верств громадян доступним житлом - за рахунок будівництва, придбання на пільгових умовах, приватизації гуртожитків, тощо. Проте жодна з них не фінансується в повному обсязі.

2.   Чисельні проблеми будівельної галузі

Наслідки фінансово-економічної кризи боляче вдарили по системі житлового-кредитування і спричинили чимало проблем у будівельній галузі. Аби уникнути повторення історій на кшталт «Еліта-центрів», багато зусиль було спрямовано на проблемні будівельні об’єкти, аби завершити їх та здати в експлуатацію. З одного боку це дозволило рятувати будівельну галузь і захистити приватних (індивідуальних) інвесторів, що вклали гроші у майбутні квартири на стадії будівництва. З іншого, це стало на заваді старту новим будівельним проектам, в межах Програм будівництва доступного житла.

3.   Відсутній системний підхід

Питання забезпечення громадян доступним житлом часто переносилося з економічно-соціальної площини в політичну. Через це фінансування програм та контроль за їх виконанням не був системним, і як наслідок – ми повертаємося до проблеми, про яку вже згадували вище.

4.   Відсутність довіри до державних програм

Не зважаючи на те, що житлове питання для багатьох українців є досить гострим, ставати учасниками державних програм громадяни особливо не поспішають. З одного боку, багато-хто вважає цю справу просто безперспективною через шалені черги, інші - просто не мають достатньої інформації про нині діючі програми, за рахунок участі у котрих можна поліпшити житлові умови.

5.   Небажання місцевої влади йти назустріч

На жаль, не поодинокі випадки коли місцева влада замість того, щоб сприяти будівництву нових житлових об’єктів, навпаки, перешкоджає цьому процесу. Звісно, багато місцевих чиновників піддаються спокусі сприяти будівництву елітного житла у центральних та паркових районах міст, замість так званих «соціальних» проектів, де б частина квартир могла виділятися соціально незахищеним громадянам в рамка тієї чи іншої держпрограми.

 

Що робити?

По-перше, необхідно провести детальний аналіз всіх діючих державних житлових програм, спрямованих на забезпечення житлом відповідних категорій громадян та провести їх оптимізацію. Можливо, доцільно буде об’єднати їх у єдину державну цільову соціально-економічну програму будівництва (придбання) доступного житла. По-друге, необхідно визначити єдине відомство, що буде відповідальне за виконання цієї програм (програми), і найбільш логічним буде доручити цю місію Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. По-третє, в якому б форматі не реалізовувались програми забезпечення громадян житлом, необхідно вжити всі можливі заходи, аби здешевити собівартість квадратних метрів для забудовників, а відповідно і для громадян.

Осатаній крок є найбільш об’ємним, адже мова йде про цілий спектр заходів – від антикорупційних програм, до вироблення типових планів забудов і зведення нових об’єктів у всіх регіонах України. Крім того, необхідно припинити практику масового будівництва у центральних частинах міст, надавши перевагу більш віддаленим районам, й розробити комплексну програму здешевлення собівартості будівництва.

Щоб у вирішені цих питань не обмежуватися лише словами, у Комітеті  з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики було створено робочу групу з числа депутатів-членів Комітету та представників профільних міністерств. Ця робоча група вже приступила до розробки відповідних законодавчих пропозицій, щоб наші спільні обіцянки про доступне житло не залишилися лише на папері, а стали реальністю для українських громадян.