Фактор перемоги: чи мають стратегію інформаційні війська України?

З 23 лютого в Україні офіційно з’явилася так звана «інформаційна армія». В день колишнього «радянського захисника Вітчизни» Міністерство інформаційної політики оголосило про набір до цього екзотичного роду військ. Був запущений відповідний веб-ресурс, який проголошував важливість «інформаційного фронту» в контексті ведення Росією «гібридної війни» проти нашої держави. 

Однак інформаційні війська, як і будь-які інші, не можуть діяти без відповідних стратегічних пріоритетів. Для чого саме вони створені? Яка їх стратегічна мета? Поняття «інформаційного фронту» досить широке – починаючи від міжнародних інформаційних потоків і закінчуючи плітками бабусь на лавках біля під’їздів… Яке охоплення «лінії фронту»? Які напрями є першочерговими? Можна заперечити, що відповідь на ці питання становить таємницю… І досить швидко переконатися в тому, що це не так. Інформаційні стратегії усіх країн публічно оголошуються, а відповідні нормативні документи знаходяться у відкритому доступі. Звісно, жоден з них не розкриває прийомів та засобів ведення конкретної інформаційної кампанії, але кожен з них дає уявлення про поточний рівень розуміння проблем інформаційної безпеки політичною та військовою елітою держави. Ба більше, свого часу українська влада відверто «злизала» інформаційну стратегію Російської Федерації, бездумно видавши її за свою власну…

Стратегія військових дій закладає фундамент, загальні напрями практичних кроків. Зрештою, на фронті, навіть на інформаційному, необхідне розуміння того, в якому стратегічному напрямку треба завдавати удару. Поки що скидається на те, що такого напряму не знає не те що громадськість (яка за умов сучасного доступу до інформації знаходиться ледь не на передовій), але й вітчизняні «інформаційні генерали». Адже навіть якщо взяти відносно невеликий за масштабами сегмент сучасного українського «інформаційного фронту» – проведення антитерористичної операції, з сумом доведеться констатувати, що основа основ, Закон України «Про боротьбу з тероризмом», дає рівно нульове розуміння напрямків інформування громадян про такі операції.

Поки влада рапортує про начебто вагомі та гучні успіхи на шляху протидії російській пропагандистській машині, виникає дедалі більше запитань з приводу природи цих самих успіхів.

Медіа-висвітлення антитерористичної операції на Сході України залишається фрагментарним і безсистемним. Події подаються розрізнено і, на превеликий жаль, не формують цілісної картини ситуації у аудиторії Досить згадати лише один недавній факт, коли інформація про вихід українських військ з останнього «котла», яку подавав Генштаб відверто суперечила інформації Міністерства оборони... При чому йдеться не просто про довільну картину, а саме про ту, яка вписується в рамки національного інтересу держави у цій нелегкій боротьбі проти зовнішнього агресора і його внутрішніх посібників. Саме створення і підтримка у громадській свідомості такого образу і є найбільш важливим показником ефективності інформаційної боротьби.

Перемога у війнах ХХІ століття означає не тільки воєнне домінування над супротивником – інформаційна складова конфлікту часто набагато важливіша за винятково військові перемоги. Тому ситуація, коли громадськість змушена самотужки розбиратися у воєнно-інформаційному хаосі, є радше аномальною, аніж звичною. 

Єдиним шляхом переходу від хаосу до порядку є належне унормування стратегічних напрямів інформаційної боротьби і забезпечення інформаційної безпеки держави, починаючи з найактуальніших на сьогодні напрямків – антитерористичної операції на Донбасі…