Розширена відповідальність виробника та українські реалії

Останнім часом в експертних дискусіях все частіше можна почути такий термін, як розширена відповідальність виробника (РВВ).

Останнім часом в експертних дискусіях все частіше можна почути такий термін, як розширена відповідальність виробника (РВВ). Проте не всі розуміють, про що йдеться. Для початку розберемося у термінології. Річ у тім, що товари, як і упаковка, в якій вони знаходились, у результаті їхнього використання втрачають свої споживчі якості й не мають подальшого використання, тобто переходять до категорії відходів. Далі згідно із законом України про відходи їх власник звільняється, має намір звільнитися чи повинен звільнитися шляхом утилізації чи видалення, тобто він може звільнитися від таких відходів шляхом оплати послуги з вивезення та розміщення їх у місцях захоронення (що й відбувається, як правило, в українських реаліях). Починаючи з кінця 1980-х років, концепція РВВ стала визнаним принципом екологічної політики у багатьох країнах. Її метою є встановлення відповідальності виробників за вплив їхньої продукції на довкілля від розробки до утилізації. Як демонструє досвід розвинутих країн, які впровадили РВВ, це дозволяє знизити навантаження на органи місцевого самоуправління та платників податків, що пов'язані з утилізацією продуктів після закінчення терміну придатності, зменшити кількість відходів, визначених для остаточного видалення, а також збільшити показники переробки.

Згідно з визначенням OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) РВВ – це підхід у межах екологічної політики, згідно з яким відповідальність виробника за продукт поширюється на післяпродажний етап його життєвого циклу. Тобто виробники можуть доводити свою відповідальність шляхом надання необхідних фінансових ресурсів чи шляхом прийняття оперативних та організаційних аспектів процесу від органів місцевого самоврядування, наприклад щодо упаковки. Вони можуть робити це самостійно чи колективно, через спеціальні організації з контролю відповідальності виробників. Крім того, РВВ може бути добровільною чи обов'язковою згідно із законом і може бути реалізована за допомогою різноманітних інструментів, таких як вимоги повернення виробу чи економічні та ринкові інструменти або їх поєднання. Зараз у нашій країні умови роботи цієї системи не регламентовані через те, що на законодавчому рівні частіше розглядаються альтернативні варіанти залучення виробників до процесів утилізації відходів. Хоча міжнародний досвід доводить: РВВ забезпечує вищу ефективність порівняно з іншими системами, у тому числі керованими державою (наприклад, плата за утилізацію одиниці відходів), адже виробники, ясна річ, прагнуть збирати й утилізувати відходи якомога оптимальніше та з найменшими можливими витратами. На сьогодні у світі працює близько 400 систем РВВ, при цьому три чверті з них були створені після 2001 року.

Існує декілька основних принципів РВВ. По-перше, суб'єкти у ланцюжку життєвого циклу упаковки (виробники та імпортери товару) відповідальні за збирання, переробку й утилізацію. По-друге, всі виробники мають однакові обов'язки та можуть їх виконувати самостійно або в кооперації з іншими виробниками. По-третє, виробники відповідають за інформування громадськості для досягнення головної мети й завдань, які поставила держава. По-четверте, влада забезпечує контроль прозорості та звітності виконання програм виробників. По-п'яте, споживачі несуть відповідальність за повернення відходів, у т. ч. відходів упаковки, яку повертають у визначені місця.

Варто наголосити, що загалом організації розширеної відповідальності виробника працюють у 26 країнах ЄС. Ці держави вже усвідомили, що подібний підхід дає можливість сформувати економічно ефективну систему збирання й утилізації відходів упаковки та готової продукції. Адже переможцями стають всі зацікавлені сторони. Держава отримує зниження витрат на утримання та розвиток інфраструктури обороту відходів; приваблює до відповідної галузі приватний капітал; отримує більше податкових зборів шляхом виходу з тіні чинних операторів сегмента. Останні теж не залишаються «у мінусі», бо легалізуються, покращують власну матеріально-технічну базу через надходження «живих» грошей до галузі. Не менше переваг отримує й населення. Це і покращення якості життя, і нормалізація екологічної ситуації, і нові робочі місця, і, врешті-решт, зниження витрат домогосподарств на утилізацію відходів. Адже РВВ перекладає частину фінансових зобов'язань з утилізації відходів з громадян та муніципалітетів на виробників. Іншими словами, РВВ враховує інтереси всіх основних сторін, яких залучено до системи поводження з відходами упаковки та готової продукції. Досвід функціонування таких систем за кордоном довів, що РВВ допомагає створити багатомільярдний бізнес з переробки й утилізації, який забезпечує населення робочими місцями та зменшує використання природних ресурсів.