Висновок ДНК-експертизи – безумовна підстава визнання батьківства. Це єдиний точний метод встановлення біологічного походження дитини. Доказова цінність перевищує інші докази у справі (Kalacheva v. russia, 07.05.2009, № 3451/05 – п. 34).
Обʼєкт ДНК-експертизи – ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини (КЦС ВС, 16.05.2018, № 399/1029/15-ц).
Не існує конкретного переліку доказів батьківства. Допустимі будь-які дані, що підтверджують походження дитини від конкретної особи (КЦС ВС, 21.02.2020, № 643/9245/18).
ДНК-експертизи – один із засобів доказування, який підлягає оцінці разом з іншими доказами. Без ДНК-експертизи батьківство може встановлюватись за іншими доказами (КЦС ВС, 24.01.2024, № 367/4662/22).
Суд не повинен відмовляти у визнанні батьківства через відсутність грошей на ДНК-експертизу. Слід оцінювати інші докази у справі (КЦС ВС, 16.10.2019, № 149/2562/18).
У іншому Всесвіті ВС США у справі Little v. Streater, 01.06.1981, № 79-6779 визнав, що тести на батьківство настільки важливі для справедливості, що штати повинні забезпечити доступ до них навіть бідним.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, показання свідків, пояснення самих сторін (КЦС ВС, 06.06.2024, № 672/915/23).
Санкція за ухилення
«Не став батьком власній дитині – не чоловік» (Маріо П'юзо).
При ухиленні учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів чи іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо – суд залежно від того, хто ухиляється та яке значення має експертиза, може визнати факт, для зʼясування якого призначена експертиза чи відмовити у його визнанні (ч. 1 ст. 109 ЦПК).
Для застосування процесуальних наслідків за ст. 109 ЦПК, суд має призначити експертизу та:
– роз’яснити, що ухилення – це невиконання рішення суду та перешкоджає встановленню обставин;
– попередити, що ухилення може призвести до наслідків за ст. 109 ЦПК;
– зобов’язати відповідача та дитину з’явитися до експерта;
Неявка на ДНК-експертизу свідчить про небажання спростувати батьківство.
Посмертне встановлення батьківства
При смерті батька – посмертна ДНК-експертиза з ексгумацією. Якщо генетичного матеріалу померлого немає, експертиза може проводитися за зразками близьких родичів – матері, батька чи дітей (приклад).
ГЕНИ НЕ БРЕШУТЬ – БРЕШУТЬ ЛЮДИ: недоліки та ризики ДНК-експертиз
«Добро завжди перемагає зло. Хто переміг – той і добрий».
ДНК-тестування не гарантує точності. Помилка можлива на кожному етапі (збір, аналіз, інтерпретація), особливо в умовах перевантажених баз даних (Forensic Genetics Policy Initiative).
У 2009 році ізраїльські науковці показали як легко створити штучні зразки крові та слини з чужим ДНК-профілем. Це дозволяє «спроєктувати» місце злочину без реального біоматеріалу людини. Без додаткових перевірок можливе підкидання фальшивих ДНК-доказів, що підриває довіру до цього «золотого стандарту» доказування.
Помилка лабораторії. У Британії 19-річного Адама Скотта звинуватили в зґвалтуванні через помилку приватної лабораторії. При аналізі ДНК з місця злочину повторно використали лоток зі зразком слини Адама, відібраної в іншій справі. Через це чужа ДНК потрапила в зразок потерпілої й спричинила збіг. Юнак 5 місяців провів у СІЗО, хоча на момент злочину був за 450 км.
Фантомна німецька злодійка. «Примара із Гайльбронна» 16 років водила за вуха поліцію. ДНК «маніячєли» знаходили на 40 місцях злочинів. Виявилося, що це результат забруднених ватних тампонів для збору зразків. Генетичний слід належав невинній пакувальниці австрійської фабрики.
Вбивчі парамедики. Каліфорнія, 2012 рік – Лукіса Андерсона звинуватили у вбивстві мільйонера через виявлення його ДНК на тілі жертви. З’ясувалося, що Андерсон узагалі не був на місці злочину. Його ДНК перенесли парамедики, які спершу реанімували Андерсона, а потім приїхали на місце вбивства. Вони мимоволі залишили його біологічні сліди. Схоже на сюжет роману Майкла Коннеллі «Свинцевий вирок».
ДНК-шахрайство в Колорадо. Авторитетну експертку Івонн «Міссі» Вудс викрили у фальсифікації ДНК-аналізів у сотнях справ протягом 30 років. У січні 2025 року їй пред’явили 102 звинувачення (підробка звітів, кривосвідчення, службовий обман тощо). Вудс видаляла генетичні показники, повторно запускала тести без документування. У понад 30 справах про зґвалтування приховала чоловічі ДНК. Штати переглянуть всі справи, де вона проводила експертизи.
Фальсифікації інтернаціональні. У 2012 році ФБР визнало, що протягом двох десятиліть майже всі експерти елітного відділу судових експертиз давали хибні свідчення – фактично перебільшуючи або помиляючись у даних проти підсудних.
Тотальне нехлюйство. В австралійській державній ДНК-лабораторії роками приховували невдачі аналізів і тепер тисячі кримінальних справ підлягають перегляду.
Імітація ДНК. У 90-х канадський лікар Джон Шнееберґер уник викриття у зґвалтуванні. Він імплантував під шкіру пробірку з чужою кров’ю, тож аналіз його крові не збігався з ДНК злочинця. Через 7 років його викрили й засудили.
Химерна мати. Хибний результат можливий і через незвичну генетику. У 2002 році мешканка Вашингтона Ферчайлд ледь не втратила дітей: три тести показали, що вона їм не мати. Її звинуватили у шахрайстві, хоча вона народила дітей. З'ясувалося, що вона – генетична химера: її кров містила ДНК, відмінну від яйцеклітин. Аналіз тканин матки довів її материнство.
Зламані долі. Компанія Viaguard Accu-Metrics десятиліття торгувала тестами на батьківство ненародженої дитини. Директор лабораторії Гарві Тененбаум зізнався, що ці тести «ніколи не були надто точними», хоча людям обіцяли «99,9 %» гарантії. Реальних татусів відкидали, натомість призначали інших. Траплялися навіть помилкові аборти та розбиті стосунки. Одному білому чоловікові «підкинули» темношкіру дитину. За «святе яснобачення» клієнти зі Штатів, Європи й Австралії платили $800–1000.
Людське цуценя. Фірма DNA My Dog не змогла відрізнити людську ДНК від собачої. Жінка з Нью-Гемпширу надіслала власний зразок слини, а у відповідь отримала звіт, де її «ДНК» складалася на 28 % з бульдога, 40 % – з бордер-коллі. Журналісти повторили експеримент – результат той самий, знову побачили песиків. Інші лабораторії відмовилися аналізувати зразок, бо він не був собачим.
Попри високу точність ДНК-тестів, ці приклади свідчать, що немає страховки від дурості та махінацій. Захисники мають вимагати додаткову і повторну експертизи при будь-яких сумнівах.
Сліпа віра в науку може бути руйнівною. Здоровий скептицизм і ретельна система перевірок служитимуть істині, мінімізуючи ризики помилок і зловживань.
