"Венеційка" розкритикувала закон щодо дострокового позбавлення мандата

Чому "Венеційка" жорстко розкритикувала зміни "слуг" до Конституції щодо підстав для дострокового припинення повноважень депутатів?

Наприкінці листопада Конституційний суд України звернувся до Венеційської комісії, щоб вона дала оцінку законопроекту щодо підстав для дострокового припинення повноважень нардепів.

Новими підставами дострокового припинення є неособисте голосування у Верховній Раді, відсутність депутата без поважних причин на третині пленарних засідань або засідань парламентського комітету, членом якого він є, протягом однієї чергової сесії. А також вихід із політичної сили. 

Висновок міжнародних експертів, на жаль, виявився невтішним: порушення прав людини, права на вибори, невідповідність європейським стандартам.

Якщо казати чесно, висновок був очікуваним для тих, хто вже давно зрозумів: імперативний мандат – це рудимент, якого позбулися всі європейські демократії. А ми все ніяк.

Можливо, парламент це також розумів, але не хотів вдарити у штангу. А тому оцінки законодавчий орган не просив, як мало би бути. Замість нього це зробив "ревізор" - Конституційний суд.

Обмеження прав і свобод людини

Як зазначає Венеційська комісія, зміни в запропонованому документі тягнуть за собою втручання (та обмеження) у певні основні права людини, зокрема порушують ст. 3 Протоколу № 1 до ЄСПЛ (право на вільні вибори).

З огляду на це, КСУ повинен визначити, наскільки запропоновані зміни обмежуватимуть права депутатів та впливатимуть на дотримання основних прав людини.

З іншого боку, збереження прав народного депутата – це питання, яке стосується основ демократії та її функціонування. Запропоновані зміни, безперечно, впливають на "демократичний" характер української держави, гарантований ст. 1 Конституції.

Зміни не відповідають європейським стандартам.

Венеційська комісія детально пояснює, на що треба звертати увагу при розв`язанні питання дострокового припинення повноважень.

Одна з причин втрати мандата - "перехід з однієї партії до іншої". Згідно з переглянутою ч. 2 (6) ст. 81, мандат депутата буде припинено після його виходу з політичної сили. Відповідне рішення ухвалює вищий керівний орган відповідної партії чи фракції. Така увага до політичної приналежності є не чим іншим, як втручанням у вибір народу. 

Уявімо ситуацію, коли ви – виборець. Підтримуєте партію тільки через те, що в її списку є кандидат, якому ви довіряєте і хочете, щоб він був вашим представником у парламенті. І ось ця партія пройшла до ВРУ (зокрема, й за допомогою вашого голосу), але ваш кандидат вирішив покинути політичну силу з певних причин. І партія позбавляє його депутатського мандата. Виходить, що норми законопроекту дозволяють партії підміняти своїм рішенням ваше волевиявлення як виборця. Ви ж підтримали цю партію тільки через те, що в її списку був саме ваш кандидат. Якби його там не було, ви не підтримували би партію. Натомість партія зрештою ваш голос, а ви не отримали свого представника.

З одного боку, порушуються права виборця, а з іншого – депутата, бо такі норми роблять депутатів прив’язаними до партій, позбавляють їх можливості висловлювати свою позицію, якщо вона відмінна від позиції фракції. Таку партійну диктатуру ми вже проходили і знаємо, що нічого доброго з цього не вийшло.

До того ж втручання в незалежний мандат депутата може призвести до ослаблення самої Верховної Ради.

Вільний мандат є частиною європейської конституційної традиції. По суті, зміна політичних партій чи фракцій і вибір політичної приналежності – це право кожного представника на свободу поглядів.

Є питання й до другої причини втрати повноважень – прогули. Якщо депутат був відсутнім без поважної причини на третині пленарних зсідань ВРУ або засідань комітету протягом однієї чергової сесії, його повноваження припиняються. Відбувається це за рішенням Верховного суду. Насправді такий порядок розв`ізання цього питання означатиме відсутність апеляційного чи касаційного оскарження. Хіба це відповідає правовій державі?

Щодо позбавлення депутатських повноважень за кнопкодавство, то навіть тут "Венеційка" має свої зауваження.

"Автоматична втрата мандату за будь-який акт неперсонального голосування, незалежно від його серйозності, контексту чи повторення, не відповідають вимогам пропорційності (санкції залежно від обставин, санкції могли би містити грошові санкції, призупинення чи (можливо) втрату мандату)", - пишуть експерти.

Крім того, беручи до уваги той факт, що суди в Україні не є абсолютно незалежними від органів влади, є імовірність ухвалення ними неправосудних рішень, що можуть мати наслідком втрату мандата.

Застосування імперативного мандату щодо народних депутатів віддаляє Україну від Європи. І я говорив про це вже давно.

Як зазначають у "Венеційці", будь-яке втручання в користування основними правами людини повинно мати правову основу, законну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. 

Саме тому до конституційних положень, які дозволяють невиправдано або непропорційно порушувати права людини, має бути належним чином внесено зміни.