На шляху до Уганди або чи перетворять слуг народу на слуг партій

Як за власні думки та рішення, які будуть розходитись із баченням партійних лідерів, народного депутата зможуть позбавити мандата.

Законопроект № 1038 "Про приведення ЗУ "Про статус народного депутата України" у відповідність із Конституцією України"  небезпечний для функціонування демократичних інститутів і загрожує європейській інтеграції України.

Найближчим часом у Верховній Раді України можуть ухвалити законопроект, який цілковито та безповоротно зобов’яже народних депутатів виконувати волю партії. В іншому разі, як покарання за власні думки та рішення на нього чекає позбавлення депутатського мандата.

На мою думку, така законодавча ініціатива є небезпечна для функціонування демократичних інститутів і загрожує європейській інтеграції України.

Про що мова.

Проектом закону № 1038, із дуже голослівною назвою "Про приведення ЗУ "Про статус народного депутата України" у відповідність із Конституцією України"  пропонується встановити, що підставою для дострокового припинення повноважень народного депутата є його невходження до депутатської фракції політичної партії, за списком якої його було обрано у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, або яка була суб’єктом його висування у одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, або припинення його членства в такій фракції.

Такі положення із Конституцією України не мають нічого спільного. Оскільки ст. 81 Основного Закону не дозволяє позбавляти мандата народного депутата, якщо він припинив членство у фракції, за єдиним винятком: якщо він сам вирішив вийти з неї.

Натомість у разі ухвалення запропонованих змін, партія зможе самостійно приймати рішення про те, кого з депутатів виключати з фракції і позбавляти мандата.

Наприклад, якщо хтось не проголосував так, як більшість його фракції, чи не підтримав її позицію на засіданні комітету або просто має іншу думку – все це дуже скоро може стати підставою для позбавлення мандата. Таким чином, вирішувати, хто залишиться членом парламенту буде партія, а не виборці.

І зовсім неважливо те, що депутат у демократичній, сучасній державі має мати представницький мандат і бути представником всього народу, а не безмовним виконавцем волі партії.

Нагадаю трішки історії.

Конституція України у своїй першій редакції не містила норми, яка б зобов’язувала  депутата бути членом тієї політичної сили, від якої він був обраний. Така норма була внесена у 2004 році і неодноразово зазнавала критики Венеційської комісії та Ради Європи.

 У п. 12 Висновку комісії від 13.06.2005 CDL-AD(2005)015 зазначено, що прив’язка мандата народного депутата до членства в парламентській фракції також є несумісною з іншими конституційними положеннями, враховуючи те, що члени парламенту повинні представляти народ, а не свої партії.

В іншому своєму висновку Венеційська комісія вказала, що цілковиту залежність окремого депутата від партії або виборчого блоку не можливо поєднати з тією функцією, яку має виконувати депутат у вільній парламентській системі. Окрім того, надання вищому керівному органу партії повноважень позбавляти мандатів депутатів суперечить волі виборців (висновок Венеційської комісії CDL-AD(2008)015).

Окрім цього, у п. 9 Резолюції ПАРЄ 1549 (2007) від 19 квітня 2007 року зазначено, що Асамблея підтверджує свою позицію: відкликання народних представників політичними  партіями ("імперативний  мандат") є неприйнятним  у  демократичній  державі.

До того ж, у п. 47 Європейського демократичного доробку у галузі виборчого права зазначено, що партійні програми не є угодами, зобов’язальними у правовому відношенні. Їх дотримання не можна вимагати у правовому порядку, і всі європейські держави покладаються на принцип представницької демократії, який виключає імперативний мандат.

Зважаючи на зазначене, будь-яка можливість партії достроково припиняти повноваження депутатів суперечить демократичним принципам та європейським стандартам.

Більше того, окремі держави в своїх Конституціях чітко передбачають заборону імперативного мандату (ст. 53 Конституції Андорри, ст.67.2 Конституції Іспанії; ст. 67 Конституції Італії; ст.59 Конституції Литви; ст. 69 Конституції Румунії; ст. 27 Конституції Франції; ст. 74 Конституції Хорватії).

Як вказано в доповіді про імперативний мандат, що була затверджена на засіданні Венеційської комісії 12-13 червня 2009 року, "жодна європейська держава, за винятком України, не передбачає імперативного мандата". Натомість, слуги народу пропонують ще більше погіршити ситуацію.

І це нормально, коли ми взяли курс на Уганду чи Нігерію, де цей інститут успішно діє, а не на Євросоюз, де такі метод неприйнятні.