Від США до фронту: контракти, що змінять правила гри

Американські моделі угод: як Україні перемогти Росію, попри хитку підтримку партнерів

Військові контракти – це не просто папери з печатками, а складний механізм, який поєднує економічні, правові та технічні аспекти. Вони визначають, як саме держава співпрацює з підрядником. У центрі цього процесу – відповідальність: за витрати, які несе виконавець, за якість кінцевого продукту, за терміни поставки, які в умовах війни можуть означати життя чи смерть.

У США, де система оборонних закупівель відточувалася десятиліттями, контракти класифікують за трьома ключовими ознаками: змістом замовлення, способом ціноутворення та взаєморозрахунків, а також процедурою укладення й нагляду. Ці принципи стають дедалі складнішими, адже сучасні технології – безпілотники, ракетні комплекси, кіберсистеми – несуть величезні ризики, які треба враховувати ще на етапі підписання угоди.

У американській практиці всі контракти поділяються на дві великі категорії: з фіксованою ціною та з відшкодуванням витрат. Кожна з них має безліч підвидів, які адаптуються до конкретних завдань. Наприклад, контракти з фіксованою ціною бувають від найпростіших – із чітко зафіксованою сумою, яку не можна перевищити, – до складніших, де ціна може коригуватися за “ковзною шкалою” залежно від інфляції чи витрат, або ж доповнюватися бонусами за досягнення цілей. Серед них:

• Тверда фіксована ціна:– підрядник бере на себе всі ризики, а держава платить лише обумовлену суму.
• Фіксована ціна з переглядом: після завершення контракту ціну можуть скоригувати, якщо реальні витрати виявилися вищими чи нижчими.
• Фіксована ціна з бонусами: виконавець отримує винагороду за швидкість чи перевищення технічних стандартів.

Контракти з відшкодуванням витрат, навпаки, передбачають, що держава покриває витрати підрядника, додаючи стимули для ефективності. Тут є свої варіанти:

• Просте відшкодування: держава платить за все, що витрачено, без додаткових бонусів.
• Відшкодування з фіксованою винагородою: підрядник отримує свій прибуток незалежно від результату.
• Відшкодування зі стимулами: бонуси нараховуються за економію часу, грошей чи перевищення технічних показників.

Є й третя група – спеціальні контракти. Наприклад, угоди з невизначеним терміном чи обсягом поставок, коли держава замовляє товари чи послуги “за потребою”, або “генеральні угоди” для довгострокової співпраці з партнерами. Ця гнучкість дозволяє США швидко реагувати на виклики – від закупівлі палива до розробки космічних технологій.

Як це може працювати в Україні?

Україна сьогодні – це країна, що бореться з російською агресією, маючи обмежені ресурси. Союзники часто обіцяють більше, ніж дають, а час грає проти нас. У таких умовах американський досвід оборонних контрактів може стати не просто прикладом, а дорожньою картою для виживання.

Фіксована ціна для базових потреб

Контракти з фіксованою ціною ідеально підходять для закупівлі стандартної продукції: набоїв, запчастин до техніки, бронежилетів чи комерційно доступних дронів. У США такі угоди – це коли підрядник бере на себе всі ризики й отримує лише ту суму, про яку домовилися.

Відшкодування витрат для інновацій

Але війна – це не лише про набої. Україні потрібні передові розробки: ударні безпілотники, системи ППО-ПРО, комплекси РЕБ, які можуть протистояти російським технологіям. Тут контракти з відшкодуванням витрат – як у США – стають у пригоді. Держава покриває витрати підрядника (наприклад, на дослідження чи випробування), але додає бонуси за результат. Скажімо, розробник дронів отримує 10% премії, якщо його система перевищить дальність польоту чи точність ураження. Це стимулює компанії братися за ризиковані проєкти, які в умовах миру могли б здаватися “занадто дорогими”.

Гібридні моделі та стимули

А що, якщо поєднати ці підходи? У США часто додають стимули до обох типів контрактів. Підрядник ремонтує танки за фіксованою ціною, але отримує бонус, якщо поверне їх на фронт раніше строку. Або розробляє ракети з відшкодуванням витрат, але з премією за кращу точність.

Гнучкість для непередбачуваних потреб

Війна – це хаос. Сьогодні потрібне паливо, завтра – медичне обладнання, післязавтра – системи зв’язку. Тут стають у пригоді контракти з невизначеним терміном чи обсягом, як в американській моделі “indefinite delivery”. Уряд укладає угоду з постачальником: “Ми купуватимемо за потребою, але в межах 10 мільйонів гривень”. Це дозволяє швидко накопичувати запаси без зобов’язань брати фіксовану кількість.

Що потрібно Україні для втілення?

Щоб це не залишилося на папері, потрібні зміни. По-перше, правова база. У США є Федеральний регламент закупівель – сотні сторінок правил, які чітко визначають усе: від умов оплати до штрафів за зрив термінів. Україні треба створити щось схоже: закон, який регулюватиме оборонні контракти, з прозорими процедурами й механізмами вирішення спорів. По-друге, нагляд. Міноборони могло б заснувати спеціальний відділ – скажімо, “Управління оборонних закупівель” – із повноваженнями перевіряти підрядників, аналізувати витрати й боротися з корупцією, яка в умовах війни роз’їдає бюджет, як іржа.

Виклики та рішення

Та є проблема: США мають трильйонний оборонний бюджет і розвинену промисловість, а Україна – ні. Наші ресурси обмежені, а допомога від партнерів коливається. Як вийти з цього? По-перше, шукати спільне фінансування. Наприклад, проєкт із розробки ракет можна профінансувати разом із Польщею чи США, розділивши витрати й ризики. По-друге, залучати приватний сектор – українські компанії готові працювати, якщо держава дасть гарантії й стимули. По-третє, економити там, де можливо: контракти з відшкодуванням витрат треба обмежувати “стелею” витрат і регулярно перевіряти аудитами.

План для України

Система контрактів США – це не просто бюрократія, а інструмент перемоги. Україні варто взяти найкраще й адаптувати під наші реалії. Фіксована ціна – для базових закупівель, щоб економити й прискорювати постачання. Відшкодування витрат зі стимулами – для інновацій, які дадуть перевагу над ворогом. Гнучкі угоди – для адаптації до війни, що змінюється щодня. Усе це має спиратися на міцний нагляд, міжнародні партнерства й розумне фінансування.

Міноборони могло б запустити пілотний проєкт: скажімо, контракт із фіксованою ціною на снаряди, із відшкодуванням – на дрони й гнучкий – на медобладнання. За пів року оцінити результат: що працює, що ні. А потім масштабувати на всю країну.