Японія нарощує виробництво зброї. Приклад для України

Нещодавно Японія представила Білу книгу оборони 2023. У планах Фуміо Кісіди, прем’єр-міністра Японії, оборонне виробництво визначено як ключова опора національної безпеки.

Для острівної держави питання безпеки постачання стоїть надзвичайно гостро – на випадок конфлікту, ймовірно, з Китаєм чи Північною Кореєю, морські шляхи та порти будуть перекриті.

А наявні потужності оборонної промисловості занадто малі, щоб витримати швидке зростання попиту в разі початку війни, не кажучи вже про підтримку тривалого конфлікту.

 

Ціна залежності

Армія Японії сильно залежить від іноземних постачальників. Японія закуповує у Сполучених Штатів:

- більшу частину свого авіаційного обладнання, включаючи винищувачі F-35,

- безпілотники спостереження Global Hawk,

- вертольоти V-22 Osprey тощо.

Це проблема, тому що іноземні оборонні підрядники змінили свою бізнес-стратегію, переключивши її на постачання послуг: запчастини, технічне обслуговування та ремонт тепер є ключовою частиною бізнес-моделей оборонних постачальників.

(Джерело - breakingdefense.com)

Згідно з чинними угодами, Японія не може замінити запчастини для обладнання, придбаного за кордоном, на якісь інші, і може виконувати лише незначний ремонт, якщо вона не має спеціального дозволу на ширші дії. Коли обладнання потребує ремонту або заміни, Японія може отримати необхідні запчастини та послуги від головного підрядника, але цей процес може бути громіздким і повільним навіть за найкращих обставин — не кажучи вже про те, що буде під час війни.

Загальновідомі проблеми

Тому Японія йде на зменшення залежності від іноземних постачань. Але в поточному стані виробництва - промисловість потребує радикальних кроків:

- в 2020 році японські закупівлі, пов’язані з обороною, у вітчизняних виробників становили менше 1,0% від загальної вартості промислового виробництва Японії,

- для порівняння, приблизно 10% продукції Сполучених Штатів спрямовано на оборонне виробництво.

Справа ускладнена тим, що в Японії оборонне виробництво належить приватному сектору, на відміну від таких країн, як Франція та Італія (надійні постачальники  України), де держава є переважним акціонером у більшості оборонних компаній.

(Mitsubishi F-X)

Для приватного бізнесу вхід на оборонний ринок має високі бар’єри (вартість та час створення виробництва, проблема з пошуком фінансових ресурсів, пошук кваліфікованого персоналу тощо….). З іншого боку знаходиться високий рівень плинності для компаній, яким вдається ввійти. Проблема - в коливанні рівня замовлень.

За останні 20 років понад 100 компаній покинули оборонний сектор Японії через брак бізнес-стійкості.

ВПК переводять під державний контроль

Уряд Кіcіди розробляє ідею створення державних заводів у поєднанні з технічною експертизою приватного сектора. За цією моделлю держава здає заводи в оренду виробникам, які володіють відповідними технологіями та дозволами. Тоді уряд доручить цим фірмам виробництво необхідного обладнання, наприклад, вибухових речовин, які використовуються в боєприпасах.

На інвестиції в розвиток оборонного виробництва передбачено:

2023-2027рр -  ¥ (JPY) - 400 млрд ($ 2,875 млрд)

з них на 2023 р - ¥ (JPY) - 100 млрд ($ 0,718 млрд)

(Джерело - mod.go.jp)

Нічого нового у цьому нема. Сполучені Штати мають десятки величезних державних оборонних підприємств, які контролюються Департаментом оборони та перебувають в приватному управлінні. АЛЕ – під чітким наглядом військових – на підприємствах на постійній основі перебувають військові та цивільні співробітники Пентагону. Як приклад – виробник танків Abrams Lima Army Tank Plant.

Інше нововведення Японії – це законодавчі зміни, які включають підвищення норми прибутку на військову техніку з кількох відсотків до 15%.

Шлях для Києва

Мабуть ні для кого не є таємницею, що перші місяці війни Україна витягнула переважно завдяки власним розосередженим запасам озброєння та боєприпасів. Державні підприємства передали військовим в перший місяць усе що було на заводах чи планувалось на експорт. Саме державний сектор не втратив керованості, та почав працювати “в три зміни” для забезпечення ракетами, бронетехнікою, авіацією тощо….

В чому сила державного сектору? Надійність постачання. Існує гарний англійський термін – SUSTAINABILITY – що американські військові пояснюють як “зберегти здатність працювати в майбутньому без занепаду”.

Потрібні інвестицій в ОПК, але головне наше питання - звідки кошти.

(Джерело - csis.org)

На саміті у Вільнюсі підписана заява країн G7, до якої поступово приєднуються країни НАТО, у якій партнери декларують сприяти Україні:

- у багаторічній програмі озброєння ЗСУ,

- підготовці особового складу,

- зміцнення кібероборони,

- а також розвитку українського ВПК !!!

Документ - ескіз майбутньої мережі двосторонніх угод, деталі яких ще опрацьовуватимуться. По-суті – це кодифікація формату “Раммштайн” на довгі роки вперед.

Отже, фінансовий ресурс переважно буде іноземним – чи прямо, чи опосередковано. Навіть якщо Уряд інвестує в ОПК кошти, отримані до бюджету через податкові надходження від національного бізнесу, то враховуючи мільярдні вливання іноземної допомоги ми все одно можемо говорити, що живемо за чужий рахунок ……

Тому інвестиції в ОПК будуть можливі лише при виконанні чітких стандартів управління.

Те що у нас війна, не дає вибачення для різних примітивізацій, а накладає ще більші зобов’язання у досягненні ефективності та підзвітності перед громадянами.