Чергові роковини боротьби з корупцією

Усім зрозуміло, що корупція не є українським «ноу-хау». Очевидно також, що бідне суспільство в умовах тіньової економіки є природнім середовищем для розмноження корупційних бактерій. Тому варто, перш за усе, дбати за економічний розвиток держави, а не плодити політичні спекуляції. Коли головні казнокради очолюють антикорупційний рух, важко сподіватися на позитивні результати у боротьбі з різноманітними схемами привласнення бюджетних коштів. На перший погляд потужні антикорупційні гармати б’ють по горобцям, а численні звинувачення ЗМІ і громадськості тануть як перший сніг ще на етапі слідства, не говорячи вже про суди.

Українській громаді варто сформулювати більш прагматичні і зрозумілі вимоги до влади по усьому спектру суспільного життя – від питань соціального захисту до конкретних параметрів податкової, тарифної політики, вдосконалення правового поля у сфері ЖКХ тощо. Кожній людині ніщо не заважає боротися з побутовою корупцією і сьогодні. Громадяни часто самі обирають корупційний вихід, як простіший для швидшого вирішення своїх проблем. А в загальнонаціональному масштабі чекають якихось масштабних кроків від політиків. Хоча давно вже настав час зрозуміти, що наші можновладці не мають бажання покінчити життя самогубством і боротися з власною корупцією серйозно.

Нам варто просто ігнорувати гучні гасла з боку українських політиків та їх ляльководів. На словах з корупцією борються усі політичні сили. Не в останню чергу, на битву з корупцією виходили люди на обох майданах. І в результаті все одно залишилися ні з чим.

Корупцією хворий весь наш суспільний організм. Тому радикальні, «хірургічні» методи нам вряд чи придатні – тіло українського суспільства «професійні борці» з корупцією можуть порубати на шматки. Варто вдатися до тривалої терапії і всім, хто відчуває щире бажання звільнитися від корупційної зарази, боротися з нею на локальному рівні. У такий спосіб шанси на одужання стануть значно вищими.