"Спиратись" вони хотіли на закон

Український народ давно вимагає якісної реформи правоохоронних органів в Україні. У сьогочасному світі й теперішнім розвитком подій для нашої держави вкрай актуальним є вдосконалення системи громадської безпеки населення.  Закон України про Національну поліцію ґрунтовано на європейських правових стандартах, що може допомогти нам у охороні прав і свобод людини, протидії злочинності, підтриманню публічного порядку та громадської безпеки.  Хочу зазначити, новий закон "Про Національну поліцію" наберає повної чинності вже з 7 листопада цього року.  Але Кабінет міністрів, мабуть, не розуміє, що завданням поліції - служити народу. Кабмін, при створенні підрозділів нацполіції, зараз виходить за межі своїх законних повноважень та системно порушує його вимоги.

Хочеться чи то сміятися, чи то плакати, читаючи 15 статтю Закону України про Національну поліцію. Уряд, порушуючи утворення органів цієї структури, наділяє керівника Національної поліції чи не всіма повноваженнями. Тобто, рішення Міністра внутрішніх справ і Кабінету Міністрів є незаконними, якщо тільки з ними не погодився керівник. З цього виходить, що для будь-яких кроків, а саме визначення структури поліції й територіальних органів поліції потрібні лише пропозиції керівника Національної поліції, якого в нас досі ще немає.

А тепер поговоримо про того, хто МОЖЕ стати керівником Національної поліції.

Ще влітку нам говорили про те, що в цю структуру можуть потрапити лише найкращі з тих, хто пройшов серйозний конкурс. І це ніби чудово, бо до відбіркової комісії було запрошено представників громадських організацій, журналістів та людей з народу. АЛЕ...Виявилося, що конкурс, який проводять поліцейські комісії розповсюджувався лише для посад молодшого складу Національної поліції. Коротше кажучи призначення на посади середнього та вищого складу проходила на "чесному слові", про яке у нас в країні вже всі забули. І це означає, що відбір на керівну посаду буде приходити так само, як це відбувається зараз – по знайомству, кумівству чи за гроші. Ще одна "чиста" краплина води з цього водоймища - просування поліцейських по службі буде здійснюватися за бажанням (конструктивним чи ні) керівників. Тобто на світлих рицарів, що стоять на захист народу та його інтересів, не розповсюджуються інтереси народу. Простішими словами ми не маємо чіткого механізму громадського контролю в процесі розгляду скарг на дії поліцейських у відповідних положеннях законопроекту немає. І якщо подумати, то фактично законопроект не змінює існуючої, недієвої системи дисциплінарної відповідальності.

Люди, які некомпетентні в юрисдикції, але вміють читати й аналізувати, ознайомившись із законодавчою базою, розуміють, що окремі положення Закону України «Про національну поліцію» є невідповідними до положень Конституції України та Кримінального кодексу України. В результаті це може викликати  порушення прав та свобод людини й дискредитацію реформи поліції загалом.  Це є негативним наслідком для побудови демократичного суспільства в Україні. Тому, при підготовці тексту до другого читання, парламентському комітету слід звернути увагу на положення, які суперечать гарантіям захисту прав людини.

У висновку можна перерахувати все вищесказане, або визнати, що на шляху реформи правоохоронної системи ще багато перешкод. Найбільшою є небажання влади змінити спершу себе, а тоді й законодавчу базу. Бо, що ті реформи, якщо ніхто не здійснює свою діяльність відповідно до законодавства й не спирається на його базу. Хоча ні, якраз спираються, але тут вже вступає в дію метафора: "Спиратись вони хотіли на закон".