Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
02.04.2014 13:32

Путін та "йоббіки": з ким та як ми боремося за Крим і кримчан?

Голова Руху національного розвитку "Єдина Сила"

Серед маргінальних фашистських друзів Путіна найбільш впливовою є угорська партія «Йоббік» (Jobbik Magyarorszagert Mozgalom – За кращу Угорщину!), яка має трьох представників у Європарламенті. Ця політична сила не лише визнала легітимність анексії Криму, а

27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію щодо підтримки територіальної цілісності України та невизнання легітимності кримського референдуму. Що це нам дає? Майже нічого, бо в геополітиці пріоритетним завжди було право сили , а не сила права.

Як і щодо боротьби на Майдані, світова спільнота «висловлює стурбованість», «рішуче засуджує», «всіляко підтримує», але все це залишається на рівні декларацій.

Однак голосування за резолюцію продемонструвало, хто відкрито позиціонує себе нашими ворогами. Передусім це 11 країн-маргіналів, що висловилися «проти». Але Україна має змінити своє ставлення й до 58 держав, що «утрималися» (дипломатичною мовою це означає «ми на боці сильнішого»),.

Останнім часом «російське зомбобачення» майже щовечора показує «провідних» європейських політиків, які схвально відгукуються про кримський псевдореферендум. Іронія долі: підтримку головному «антифашистові» сучасності Путіну висловлюють здебільшого політичні сили, які в Європі вважаються неонацистськими.

Серед маргінальних фашистських друзів Путіна найбільш впливовою є угорська партія «Йоббік» ( Jobbik Magyarorsz a g e rt Mozgalom – За кращу Угорщину !), яка має трьох представників у Європарламенті. Ця політична сила не лише визнала легітимність анексії Криму, але й усе голосніше говорить про можливість захисту етнічних угорців на Закарпатті.

Україна повинна зробити висновки з подій останніх місяців. Насамперед необхідно зрозуміти, хто є ворогами нашої держави: сам Путін, його європейські «йоббіки», ростовський «йоббік», що закликає до проведення якихось референдумів у кожному регіоні, п’ята колона Кремля в особі місцевих сепаратистів…

А далі треба визнати, що кримський конфлікт перейшов до рангу «довгих питань», і швидкого розв’язання тут чекати не варто. Існує поширений міф (у який чомусь вірить багато поважних експертів): коли «демократичні сили» Росії знищать режим Путіна, Крим повернуть Україні. Не повернуть.

Сьогодні близько 70% громадян РФ схвалюють дії Путіна в Криму. Тому лише наївний може покладатися на «альтернативних» російських політиків з ліберально-демократичного табору. Здається, ще академік Вернадський слушно зазначив, що будь-який російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання .

Ми маємо розраховувати лише на свої сили й виробити власну активну позицію. Тільки тоді можна буде сподіватися на дієву допомогу Заходу.

Як могла повестися Україна в ситуації з півостровом?

1. Де-факто «здати» Крим і повністю зосередитися на півдні та сході країни.

2. Де-факто «здати» Крим, але продовжити боротьбу за кримчан.

3. Не виводити війська з Криму й і ти на поглиблення конфлікту.

Судячи з останніх дій влади ( виведення військ, перебоїв з соціальними виплатами для громадян), було обрано перший варіант. На жаль… Хоча оптимальною стратегією було б поєднання другого й третього варіантів: у довгостроковій перспективі боротися за Крим, а просто зараз – за кримчан!

Звичайно, про військове протистояння не йдеться.

Що ж можна й необхідно робити вже сьогодні?

  • Проводити масштабну інформаційну політику в Криму. Нині «незалежницька ейфорія» зникає навіть у вчорашніх симпатиків Путіна. Дехто з них уже збагнув, що насправді відбувається рейдерське захоплення півострова: зараз російські бізнесмени за копійки викуповують бізнес у власників, залишаючи тих без роботи і перспектив. Щоб кримчани краще розуміли ситуацію, треба боротися з монополією ворожих ЗМІ, розповідаючи людям правду.

  • Заплющувати очі на «подвійне громадянство» в Криму . Інакше ми ризикуємо назавжди втратити мешканців півострова як українців. Показово, що саме Путін кілька днів тому запропонував всім особам з подвійним громадянством стати на облік. Для Кремля вони завжди будуть другим сортом, «напівгромадянами», а для України – залишатимуться своїми. Це треба доносити до кримчан не лише словами, а й конкретними діями.

  • Менше думати про візовий режим з Росією, а більше – про безвізовий з Європою . Дипломатичні зусилля влади слід спрямувати на це нагальне завдання. Необхідно показати кримчанам, що в Україні їм буде краще. Що тут на них чекає не анархія, «махновщина» чи «бандерівщина», а успішна й відкрита світові держава.

  • Переорієнтовувати економіку на європейські ринки збуту . Якщо Європа хоче довести, що її насправді хвилює доля України, має йтися не лише про кредити та збільшення наших боргових зобов’язань, а й про готовність відкритися для українських товарів і допомогти вітчизняному виробникові.

  • Поза конкурсом надати усім кримським абітурієнтам додаткові місця в університетах , розташованих на «материковій» Україні й безкоштовно поселити студентів у гуртожитках. Молодь – майбутнє будь-якої держави, і за це майбутнє потрібно боротися.

Україна отримала тяжкий удар, але разом з тим – цінний урок «реальної політики». У нас попереду довготривале дипломатичне, інформаційне й економічне протистояння. І всі зовнішні «резолюції» та «занепокоєння» отримають справжню вагу лише тоді, коли ми самі почнемо собі допомагати .

Борімося – й поборемо!

Слава Україні!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]