Кінцево, за освіту відповідає викладач (вуз), а не студент. Він повинен організувати процес так, щоб в голові у слухачів щось залишилося. Тому логічно, що дозволяти користування гаджетами чи ні повинен вирішувати саме викладач (вуз).
Нижче - основні аргум
Нещодавно одним зреформаторів-початківців, студентом КНУ імені Шевченка, було розміщено доситьрезонансний допис у Фейсбуці щодо заборони користування гаджетами на заняттях звивчення іноземної мови. Допис виявився справді резонансним, адже зібрав сотнікоментарів, включаючи позиції керівництва Університету. Резонанс такожвиражається різким розходженням поглядів: частина читачів висловилися “за” такузаборону, частина – “проти”. Власне, така полярність і наштовхнула мене надумку спробувати компілювати й проаналізувати основні аргументи сторін. Чесноскажу, що спиратимуся і на зазначену Фейсбук-дискусію, і на власний ужеп’ятирічний досвід викладання.
У західних університетах,насправді, ситуація теж не однозначна: хтось з викладачів дозволяє, а хтось –забороняє.У Єлі, наскільки мені відомо,їх співвідношення – 50 на 50. До речі, чомусь ніхто зі студентів нездогадується цитувати Конституцію США у цьому зв’язку. Може, вони простопогоджуються з логікою “не згоден – вчися в іншому місці”? А сама по собі цялогіка не викликає істерик, не в приклад деяким нашим активістам?
Головна думкаприхильників – гаджети допомагають вчитися. Цю тезу як таку заперечити важко,та й непотрібно. Варто лише уточнити: не в ігри грати і не чатитися про те, якхто провів останню ніч. Словник з іноземної мови – можливо, хоча краще спитатив викладача чи здогадатися самому. Лекцію на ноутбук записувати – гаразд, хочаписьмо від руки сприяє кращому запам’ятовуванню матеріалу. Сфотографувати слайдчи дошку – як на мене, дивно, але допустимо.
Водночас, очима викладачаскладно зрозуміти,то студент кодексчитає в телефоні чи свіжий випуск “Максіма” переглядає. Друге, звісно,неприйнятно.
Гаджети необхідні длязв’язку в екстрених ситуаціях. Заперечити неможливо, але як часто такетрапляється? Організатори одних популярних бізнес-курсів забороняютькористуватися слухачам (до речі, йдеться про дорослих людей) телефонами.Натомість, спеціально залишають свого працівника слідкувати заповідомленнями/дзвінками, і якщо дзвонить/пише хтось з близьких (напередзанесених до такого списку), то передає телефон власнику. Одним словом, рішенняможливе, було б бажання.
Студентів не требаконтролювати, хай взагалі на пари не ходять, аби потім іспит склали. Хтосьскаже – баба з возу, кобилі легше. Але цей рецепт надто простий і надтобезвідповідальний, про що я скажу нижче. В усякому разі, якісної освіти такточно не вийде.
Не гаджети заборонити, авикладачам стати цікавими. Насправді, частково правильна теза: викладачі дійсноповинні прагнути бути інформативними/цікавими/презентабельними. Настільки, щобу студентів не виникало бажання відволіктися.
Але є нюанси.
-Не весьматеріал – цікавий. Є відверто нудні моменти, які однаково треба пройти;
-Студентичомусь думають, щоматеріал їм в головумає вкласти хтось, а не вони самі. Домашня підготовка до лекцій (!), як цеприйнято в кращих університетах Заходу? Ні, не чули! А ти розважай;
-Частинастудентів все рівно відволікатиметься. Ти хоч гопки танцюй, а в підкорювачанауки за партою своя атмосфера. Це дратує, відволікає викладача та іншихстудентів;
-Мало в кого звикладачів є реальні можливості ретельно готуватися до кожного заняття. Прозарплати поговоримо? Необхідність працювати де-інде, щоб прогодувати сім’ю?Навантаженість у нас – по десять пар щотижня. На Заході – одна-дві.Але ж деяким студентам байдуже, ти їхрозважай;
-Існуютьдослідження, що гаджети самі по собі відволікають, навіть якщо їх не використовувати.
Отже, головний аргументпроти – гаджети відволікають. Ти пояснюєш матеріал – а студенти “чатяться”. Тинамагаєшся вести діалог на іспанській – а студенти “терміново перекладаютьслово”. Замість напружити мізки й сказати думку іншими словами.
Мушу зробитизастереження, що я ні в якому разі не проти використання гаджетів там, де цедійсно потрібно. Ніхто не каже заборонити комп’ютери на семінарах зкомп’ютерної науки. Але чи треба там телефони – хороше питання.
Повертаючись доФейсбук-дискусії, не можу не звернути увагу на нестриманість низки дописувачів,найчастіше – студентів, та їх невміння дебатувати. Дискусія – це вмінняприслухатися один до одного, а також елементарне володіння “матчастиною”. Я вжене кажу про повагу й вихованість, якої також деяким активним “сперечальникам”чомусь бракує.
І ще одне, суб’єктивне.Зі школи я найкраще пам’ятаю тих вчителів, які ставили на перше місце навчання,а не високі почуття учнів. Найкращі знання в університеті дали ті викладачі,які не соромилися відправляти особливо активних за двері й обривати непотрібнідискусії. Не виключаю, що є студенти, які досі на мене ображаються за те, що язабороняв користуватися гаджетами під час опитування на своїх семінарах. Можливо,колись і повістку в суд отримаю, за порушення права приватної власності,хтозна.
Зате я точно знаю, щовідсутність можливості підглянути в текст змушує студента мислити, вчитьвисловлюватися своїми словами. Що, зрештою, приносить їм-таки більше користі,аніж читання вголос з планшетів. Про що вони самі, уже випускники, мені теперговорять, дякуючи за мою суворість.
Насамкінець, правильнонаписав пан Бугров, проректор КНУ, - якщо керуватися виключнобажаннями студентів, то вони взагалі пари відмінять. Тому, говорячи проавтономність вищих навчальних закладів, її не слід плутати з диктатурою студентства.Зрештою, саме вузи несуть відповідальність за організацію навчального процесутак, щоб в головах буремної молоді залишилося бодай щось. Тому моральне і не тільки право дозволяти/забороняти гаджети - за ними.
