Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

13.11.2013 14:24

Катастрофи не сталося, але...

Валерій Кучерук Керівник Аналітичної групи ім. Григорія Сковороди

Долю відповідальності за можливий зрив асоціації з ЄС несуть усі три сторони - і влада, і опозиція, і представники Європи

Сьогоднішній очікуваний провал позачергової сесії парламенту зовсім не є катастрофою, як це намагаються показати окремі політики та експерти. Найголовніший висновок, який можна зробити після фактичного закінчення довгої "євроінтеграційної епопеї" -- це те, що Україна повністю не виконала тільки одну вимогу ЄС: звільнення, або відправлення на лікування екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Інші вимоги або майже виконані (прийняття в першому читанні закону "Про прокуратуру" та внесення змін до виборчого законодаства), або виконані повністю (новий Кримінальний процесуальний кодекс, призначення виборів у п'яти "проблемних" округах, низка інших політичних та економічних законів тощо).

Але факт залишається фактом: так званого вирішення проблеми "вибіркового правосуддя", яке більшість європейських політиків асоціює саме зі звільненням пані Тимошенко, не вийшло. Чому так сталося?

Як, на мене, певну долю відповідальності за це несуть усі три сторони -- і влада, і опозиція, і представники Європи. Зараз поки що залишимо за дужками вплив зовнішніх факторів -- це тема для окремої розмови.

Тож у чому відповідальність представників влади? Здавалося б, усім було зрозуміло, що Віктор Янукович не збирався випускати Юлію Володимирівну на волю. І провина представників влади саме в тому, що вони не говорили про це прямо, а намагалися усіма способами або обійти це питання, або натякати, що воно таки якимось чином буде вирішене до Вільнюсу. Як на мене, українські можновладці повинні були з самого початку окреслити коло можливих компромісів і чітко й однозначно сказати: так, ми рухаємося до Європи і дуже хочемо підписати угоду про асоціацію з ЄС, але не за будь-яку ціну. Ми готові прийняти всі необхідні закони, ми готові піти на всі можливі компроміси, ми навіть готові піти на кроки, що будуть негативно сприйняті нашим ядерним електоратом і призведуть до втрати значною його частиною роботи, ми готові на протистояння з Росією і уявляємо наслідки цього протистояння, але ми не готові на вирішення "проблеми вибіркового правосуддя" шляхом або того ж таки "вибіркового правосуддя", або "вибіркового законодавства". Гадаю, якби всі ці слова були чітко сказані з самого початку переговорів з європейцями, самі переговори пішли б у іншому напрямку і призвели б до кардинально інших наслідків, ніж ті, що ми їх маємо зараз.

В чому провина представників опозиції? Здається, тут все набагато простіше й очевидніше, ніж у випадку з представниками влади. По-перше, слід розуміти, що насправді -- не зважаючи на мантри про необхідність звільнення Тимошенко з усіх телеекранів, трибун та партійних сайтів, заклики до акцій протесту тощо -- ніхто з лідерів опозиційних фракції не хоче реального повернення Юлії Тимошенко у велику політичну гру. Звісно, звільнення екс-прем'єра щиро бажають так звані "старі бютівці", які ще не скурвилися і яких вона колись привела у політику -- фактично, зробивши тими, ким вони наразі є. Звільнення Тимошенко бажає багато політиків з усіх трьох опозиційних фракцій, які тверезо розуміють, що ситуація склалася таким чином, що без вирішення її питання асоціації з ЄС на 99% не буде. Але звільнення Тимошенко та відновлення її політичних прав категорично не входить до планів очільників цих же опозиційних фракцій -- Арсенія Яценюка, Віталія Кличка та, певним чином, Олега Тягнибока. У випадку можливості Юлією Тимошенко брати участь у президентській кампанії Арсеній Яценюк втратить взагалі все -- фракцію, партію та навіть будь-які натяки на якийсь результат більше соціологічної похибки. Саме Яценюк колись зробив фатальну для себе помилку, "зливши" власний політичний проект "Фронт змін" через цілковиту впевненість в тому, що Юлія Тимошенко буде сидіти -- принаймні до оголошення нового власника президентського крісла на Банковій. До слова, майже аналогічну помилку колись зробив і Юрій Луценко, зливши свою "Народну самооборону" "Нашій Україні". Результати цієї помилки всі ми бачили кілька останніх років у залах Печерського суду та листах і інтерв'ю "з тюрми", а також спостерігаємо зараз у доволі прохолодних стосунках Юрія Віталійовича з лідерами опозиційних фракцій. Але це, знову ж таки -- тема окремої розмови.

У Кличка ситуація ще простіша -- на відміну від Арсенія Яценюка, він свій політичний проект не зливав, а навпаки розбудовував, як тільки міг, в інформаційному полі діяв доволі грамотно (постійно мовчав, ігноруючи найбільш чутливі теми, що поділяють електорат), завдяки чому став лідером електоральних показників серед гіпотетичних кандидатів-опозиціонерів. Але знову ж таки -- за умови, якщо Тимошенко не братиме безпосередньої участі у президентській кампанії. Якщо все буде навпаки -- то така сприятлива для Кличка ситуація швидко зміниться, і він отримає сильного та досвідченого опонента, який переплутає всі карти.

В чому ж відповідальність представників Європи? Саме в тому, що вони стали заручниками жорсткої прив'язки вирішення питання Тимошенко до можливості підписання угоди про асоціацію. Підозрюю, що наразі чільники багатьох європейських країн, для яких асоціація є не менш важливою, ніж для України, кусають собі лікті через цю жорстку прив'язку. Але вже нічого не зробиш -- слів про необхідність звільнити Тимошенко задля успішного Вільнюсу в Європі було сказано так багато, що якщо зараз від них відмовитися, цього ніхто не зрозуміє. В першу чергу -- власний електорат. А ще -- Володимир Путін, який не зрозуміє різкої зміни настроїв у керівників дружньої для РФ Німеччини та країн, що на неї орієнтуються.

Але чому, зрештою, сьогоднішня "недосесія" не є катастрофою, як багато хто говорить? Тому що, повторюся, Україна не виконала тільки однієї умови ЕС і майже повністю виконала всі інші. Саме по собі виконання цих вимог, що матеріалізувалися у новому законодавстві, вже у будь-якому разі є позитивом для України. Виконання 99% вимог Європейського союзу дає невеликий (хоча погоджуюсь -- доволі примарний) шанс на те, що перед самітом у Вільнюсі прагматична частина європейських лідерів переконає своїх колег у необхідності підписання угоди. І найголовніше -- якщо угода таки не буде підписана саме у Вільнюсі, це ще не цілковита катастрофа. Принаймні, можна бути майже цілковито впевненими, що Україна радикально не змінить зовнішньополітичний вектор і не почне рух до вступу до Митного союзу. Нічого подібного не буде -- з Росією, стосунки, звісно, покращаться, але до цілковитого поглинання, як це описують окремі політики-фантасти, не дійде.

Слід пам'ятати, що Європі ми теж потрібні не менше, ніж вона нам, тож переговори з ЄС почнуться знову, але вже в інших умовах. Більш чи менш сприятливих -- це, як вже неодноразово тут наголошувалося, тема для окремої розмови

Все материалы автора