Книжкові сертифікати та субсидії книгарням: підтримка галузі чи монополізація ринку?

Остання новина, яку найбільше обговорюють у книжковій сфері, — підписання законопроєкту про книжкові сертифікати та субсидії книгарням.

Це важливий крок для підтримки та розвитку галузі в найкритичніший для неї час. Однак, крім прихильників, закон має і критиків. Основне зауваження щодо того, що нібито більшу вигоду від програм отримають великі мережі книгарень, а не малі та незалежні книжкові. Чи це справді так? Спробуємо розібратися.

Як працюватиме програма?

Насамперед поясню, що передбачає цей законопроєкт і яка від нього користь книжковій галузі.

Отже, 22 травня Верховна Рада більшістю голосів схвалила законопроєкт №11251 щодо внесення змін до Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Зміни стосуватимуться діяльності Українського інституту книги, а саме реалізації програми з надання книжкових сертифікатів і державної підтримки книгарням, що якраз і покладено на УІК. Нещодавно закон підписав президент, залишаються лише постанови Кабміну. Однак це лише формальність, тому вже з 1 липня українці, що досягнули 18-річного віку, почнуть отримувати в «Дії» цифрові книжкові сертифікати.

Насправді згаданий закон «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» вже містив положення про книжкові сертифікати та субсидії. Ця програма мала запрацювати ще у 2023 році, однак через брак коштів її так і не реалізували. Цього ж року до закону внесуть деякі зміни, що стосуватимуться програми: наприклад, сертифікати отримуватимуть молоді українці, які досягнули не 14-річного віку, а повноліття — протягом року від дня народження, а батьки новонароджених зможуть отримати книжкові сертифікати лише після закінчення воєнного стану.

Крім того, цьогоріч на програму в бюджеті ІУК вже закладене фінансування — понад 370 мільйонів гривень, а це сотні тисяч цифрових сертифікатів у розмірі 900 гривень. Від цього проєкту виграють усі: молоді українці зможуть придбати по дві-три або навіть чотири безплатні книжки, читацька аудиторія поступово розширюватиметься, видавці отримають великі доходи, які спрямують на друк нових книг (за підрахунками УІК — 1,5-2 мільйони нових примірників), а держава, зробивши таку інвестицію в галузь, отримає розвиток книжкового бізнесу, нові податки та піднесення української культури.

Таку ж вигоду принесе і програма субсидій книгарням. На відміну від попереднього варіанту цієї програми, що також мав би запрацювати ще у 2023-му, цього разу субсидію надаватимуть лише для оплати оренди приміщення, але з певними умовами. Наприклад, 80% приміщення має займати саме книгарня, тобто книжкові полиці, зони для читачів, службові приміщення книжкових консультантів тощо. Також 80% від усього прибутку книгарні мають складати саме українські книжки, а не супутні товари чи кава з тістечками. Якщо такі умови дотримані, то держава повертатиме кошти за оренду приміщення за квартал, але тут також є обмеження за площею. У книгарнях, що розташовані у великих містах, як-от Київ, Харків чи Дніпро, держава допоможе з орендою максимум 150 квадратних метрів приміщення, у менших містах — до 100 квадратних метрів, у невеликих містечках — 50 або 70 метрів квадратних.

Загалом програма субсидій допоможе збільшити рентабельність книгарень приблизно до 10%, що до цього витрачалися на оренду приміщень. Крім того, вона має стати стимулом до відкриття більшої кількості книгарень, і не лише в столиці чи великих містах, а й у районних центрах і менших містечках. Це дуже важливо, адже, як показує статистика, на сьогодні в Україні одна книгарня припадає на 80 тисяч людей, тоді як у Європі — одна на 18-20 тисяч. Без книгарень розвиток галузі, а тим більше розширення активної читацької аудиторії, практично неможливі.

Чому цей закон не про монополізацію ринку?

Водночас є і ті, хто критикують закон, особливо програму підтримки книгарень. Мовляв, ця програма лише поглибить монополізацію ринку, а вигоду від неї отримають швидше великі мережі книжкових, аніж незалежні книгарні.

Насправді це не так. По-перше, програма пропонує рівні умови для всіх книгарень. Під час розгляду заяви щодо отримання субсидії на оплату оренди будуть братися до уваги не мережі загалом, а їхні окремі книгарні, тож тут усе залежить від того, чи дотримані вимоги програми. До того ж більшу вигоду отримуватимуть менші книгарні: якщо умовно книгарня в Києві має площу 100 метрів квадратних, то за до тримання інших умов програми її власники зможуть розраховувати на повне відшкодування оплати оренди.

По-друге, цей проєкт допоможе розширити систему книгарень, зокрема заохочуватиме відкривати книгарні в невеликих містечках. Головна причина, чому в Києві чи інших обласних центрах відкриваються нові й нові книгарні, а в містечках — ні, полягає в прибутковості. Відкрити соту книгарню в Києві все ще вигідніше, ніж першу в місті на 30-40 тисяч населення. Оренда приміщення може сягати подекуди до 20% від усіх витрат книжкового, а це суттєво для маленької книгарні в містечку. Крім того, державна підтримка спонукатиме переходити малі книжкові на касові апарати, якщо вони цього ще не зробили, а це додаткові податки та прозора звітність.

Наостанок варто зазначити, що сьогодні, зважаючи на війну та ризики, що пов’язані з нею, а також економічну ситуацію, і незалежні, і мережеві книгарні потребують підтримки від держави. Наприклад, лише мережа «КнигоЛенд» за час від початку повномасштабного вторгнення скоротилася на 16 книгарень, якщо не враховувати ті, що відкрилися вже після 2022-го, а через обстріли Харкова її книгарні зазнали збитків на 3 мільйони гривень. Тому цей закон аж ніяк не вплине на зростання монополізації чи демпінгові війни на ринку. З ними потрібно боротися регулятивною політикою та чітким контролем галузі, але це вже питання наступних проєктів і законів.

Найважливіше зараз — підтримувати книжковий бізнес, що зазнає великих втрат від війни, та пришвидшувати його розвиток, який розпочався лише після звільнення ринку від російського продукту та зростання попиту на українську книжку у 2022 році. Книжкова сфера може стати перспективною, а для цього потрібна допомога збоку держави. Українська книжка — це частина нашої культури, частина нашої ідентичності, а тому вона не може бути «не на часі».