Тайвань як стрес-тест для архітектури безпеки в АТР: наслідки для глобального світопорядку

Потенційне збройне протистояння між США та КНР є предметом серйозного занепокоєння в трансатлантичних аналітичних, урядових та безпекових колах

Поступова ерозія світового порядку, сформованого за результатами Другої світової війни, яка спостерігається в усьому світі в результаті повномасштабної війни Росії проти України, поставила під загрозу безпеку та процвітання всіх націй у кожному регіоні світу. Можлива війна в регіоні Близького Сходу між Ізраїлем та Іраном та його проксі, спроби деструктивних сил дестабілізувати Західні Балкани, напруженість на Корейському півострові, військові перевороти в Африці тощо – це не вичерпний перелік глобальних проблем, які повинні викликати занепокоєння. 

Напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах Америки (США), запланованих на листопад 2024 року, потенційний військовий конфлікт між США та Китайською Народною Республікою (Китай, або КНР) викликає серйозне занепокоєння в трансатлантичних аналітичних, урядових та безпекових колах. 

Криза в Тайванській протоці як стрес-тест для глобальної та регіональної безпеки

Тайванська протока залишається однією з потенційних гарячих точок в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, яка може призвести до Третьої світової війни через військовий конфлікт між Сполученими Штатами та Китаєм, двома наймогутнішими державами світу. Витоки тайванського питання сягають 1949 року, коли комуністичні сили перемогли національний уряд партії Гоміндан на чолі з Чан Кайші, який був змушений відступити на Тайвань. Відтоді Тайвань перетворився на процвітаюче та демократичне суспільство, тоді як КНР зберігає свої претензії на острів. 

Результати президентських виборів у Тайвані 2024 року відклали перспективу пошуку компромісу. Розрахунок Пекіна щодо активного використання значної військової сили проти Тайваню у випадку, якщо президент Лай перетне критичні для Пекіну червоні лінії, повинен отримати адекватну відповідь. Діяльність Китаю включає широкомасштабні військові навчання поблизу Тайваню, часті інтерсепції в зону протиповітряної оборони Тайваню та зростання військово-морської присутності. У разі війни це призведе до остаточного краху міжнародного порядку, який існував з 1945 року.

Стратегічне значення острова, як динамічної демократії та критичного центру глобальних ланцюгів поставок, робить його ключовим питанням у суперництві між США та Китаєм. Сполучені Штати, дотримуючись політики «Єдиного Китаю», пообіцяли підтримувати самооборону Тайваню та посилили свою військову присутність в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Відповідно до Стратегії національної безпеки США, стратегічний інтерес США полягає у «підтримці миру та стабільності в Тайванській протоці». Тайвань не мав жодного офіційного договору про оборону зі Сполученими Штатами з моменту припинення дії попереднього договору в 1979 році. Водночас американське керівництво сповнене рішучості «дотримуватися зобов’язань згідно із Законом про відносини з Тайванем для підтримки самооборони Тайваню». У 2022 році Президент Байден заявив, що Збройні Сили США захищатимуть Тайвань у разі китайського вторгнення, що стало відхиленням від тривалої позиції США щодо «стратегічної двозначності».

Порівнюючи військову вогневу міць Тайваню та Китаю, китайські сили переважають у всіх категоріях, головним чином у живій силі, авіації, сухопутній та військово-морській потужності, природних ресурсах, фінансах і навіть матеріально-технічному забезпеченні, тоді як географія Тайваню є його головною перевагою. За таких обставин поглиблення зв’язків у сфері безпеки між США та Тайванем, зміцнення військового потенціалу США в регіоні може підвищити ставки для потенційної конфронтації.

За підрахунками Bloomberg, військове вторгнення Китаю на Тайвань обійдеться світовій економіці в 10 трильйонів доларів. Це відповідає приблизно 10% світового ВВП, що перевищує вплив війни Росії проти України, пандемії COVID-19 та світової фінансової кризи. Крім того, близько 90% світового виробництва передових чіпів базується на Тайвані. Тож, конфлікт не тільки матиме глибокі регіональні наслідки, але й докорінно змінить глобальний порядок.

Конфлікт між США та Китаєм знищить залишки міжнародного права, які залишилися після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, випробовуючи життєздатність глобальних інституцій безпеки, таких як Організація Об’єднаних Націй, не даючи їй відновити свою функціональність. Нищівний вплив буде спостерігатися також для регіональних структур, таких як АСЕАН. Існуюча міжнародно-правова база, зокрема щодо питань суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів і незастосування сили, втратить свою довіру. Якщо військова агресія Китаю досягне своєї мети, це може підштовхнути інші держави до досягнення територіальних амбіцій силою, підриваючи принцип державного суверенітету.

Економічні та технологічні збої спровокують глобальну рецесію. Тайвань є критично важливим гравцем у глобальних ланцюгах постачання, особливо в напівпровідниковій промисловості, будучи центром технологій від побутової електроніки до військової техніки. Збій у виробництві напівпровідників на Тайвані матиме катастрофічні наслідки. Глобальна економіка, і без того вразлива через геополітичну напруженість і наслідки пандемії COVID-19, може зіткнутися з тривалою рецесією. Як результат, в світі сформуються конкуруючі економічні блоки з різними технологічними стандартами, торговими мережами та фінансовими системами. Наразі, приклад БРІКС є найбільш очевидним.

Геополітичні перетрубації є непередбачуваними і залежатимуть від перебігу війни та її результатів. Існують сумніви, що архітектура безпеки Азійсько-Тихоокеанського регіону, що заснована на двосторонніх угодах з безпеки за участю глобальних гравців, витримає даний стрес-тест. Такі країни, як Японія, Південна Корея та Австралія, які покладаються на гарантії безпеки США, можуть бути втягнуті в конфлікт прямо чи опосередковано. Залучення цих країн може призвести до ширшої регіональної війни, яка потенційно може залучити інші держави, такі як Індія чи Росія.

Відповідь США на "тайванську кризу" стане критичним випробуванням для їхніх альянсів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а також у Європі. Надійна та єдина відповідь може призвести до зміцнення існуючих альянсів, таких як QUAD (Чотиристоронній діалог з питань безпеки - США, Японія, Австралія, Індія) та AUKUS (Тристоронній оборонний пакт - Австралія, Велика Британія, США), і, можливо, до формування нових безпекових домовленостей. Ці зрушення можуть призвести до зміни конфігурації глобальних альянсів, послаблення давніх партнерств у сфері безпеки, або спонукання до створення нових регіональних домовленостей.

Гуманітарні наслідки будуть серйозними. Війна призведе до значних жертв серед цивільного населення, кризи біженців і масових людських страждань. Міжнародне співтовариство зіткнеться з проблемами в наданні гуманітарної допомоги, особливо якщо конфлікт порушить глобальні ланцюжки поставок і транспортні-логістичні мережі. Нездатність вирішити гуманітарні питання може ще більше послабити довіру до міжнародних інституцій і норм.

Можливі рішення "проблеми Тайваню"

Щоб запобігти черговій кровопролитній війні, яка може виникнути цього разу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, міжнародне співтовариство має діяти рішуче. НАТО доведеться реагувати на кризу за межами зони його відповідальності. США, ймовірно, вимагатимуть від трансатлантичних партнерів допомоги, поставок зброї тощо для виконання своїх зобов’язань щодо захисту острова. Обставини вимагатимуть від трансатлантичної дипломатії надіслати сигнал про те, що витрати на вторгнення на Тайвань переважатимуть потенційні політичні чи економічні вигоди. Слід мати на увазі кейс України, адже хоча економічні витрати на прогнозоване вторгнення переважали будь-які геополітичні дивіденди, це не змогло запобігти війні в Європі.

За сценарієм війни стримування потенційного агресора може базуватися на кількох стовпах. По-перше, НАТО як Альянс і окремі країни-члени повинні докладати зусиль для підтримки розвитку національної системи стійкості Тайваню з великим наголосом на цивільних компонентах. Досвід України показав, що цивільне населення може забезпечити додаткові переваги для національних Збройних Сил. Це означає, що цивільне населення має бути добре навчене виживати як в умовах війни, так і в умовах тимчасової окупації. Такий підхід узгоджується із заявою міністра закордонних справ Лінь Чіа-лунга про те, що Тайвань повинен покладатися на себе у питаннях самозахисту. Збільшуючи військові витрати та модернізуючи Збройні сили, острів має шанс протистояти окупаційним силам протягом достатнього періоду, поки не прибуде іноземна допомога.

По-друге, міжнародне сприяння заходам зміцнення довіри між сторонами та посередництво щодо модальностей возз’єднання буде завданням переговорних груп. Міжнародне співтовариство має зосередитися на зміцненні політики стримування, водночас шукаючи дипломатичних шляхів для запобігання конфлікту. Це включає підвищення військової готовності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, збільшення обсягів продажу зброї та поглиблення оборонної співпраці з Тайванем, а також залучення Китаю до діалогу для деескалації напруженості.

По-третє, якщо переговорами не вдасться запобігти кризі, міжнародні посередники повинні бути готові запровадити жорсткий пакет санкцій як останній шанс для запобігання або навіть припинення будь-яких військових дій у Тайванській протоці. Китай глибоко включений у глобальні ланцюги поставок, тому запровадження всеохоплюючих санкційних режимів буде складним завданням, ніж, наприклад, це відбувалося щодо російського експорту енергоносіїв. У той же час резерви Китаю, контроль над капіталом, державний банківський сектор і великий фіскальний простір забезпечують китайську економіку критичними буферами та механізмами економічного захисту. При цьому, немає гарантії, що така стратегія зможе забезпечити зміни у військових планах. Війна Росії проти України показує, що втрати в живій силі, економічна чи фінансова ціна за вторгнення не мають жодного впливу на правлячий клас, і не буде негайних змін у стратегічних планах у такій політичній системі, як авторитарна.

По-четверте, щоб пом’якшити економічні ризики конфлікту, країни повинні працювати над диверсифікацією та захистом своїх ланцюгів постачання, особливо в таких критичних секторах, як напівпровідники та рідкоземельні метали. Це передбачає інвестиції у внутрішні виробничі потужності, створення альтернативних шляхів постачання та сприяння міжнародній співпраці для забезпечення стійкості глобальних торгових мереж.

Зрештою, НАТО має бути у стані підвищеної готовності, якщо китайський уряд вирішить спроектувати свою військову міць на Тайвань, нехтуючи пропозиціями та попередженнями західного світу. НАТО та його партнери повинні робити свої розрахунки, виходячи з розуміння того, що Китай також готується до найгіршого сценарію. Цей сценарій передбачає як значні людські втрати з боку залучених сторін, так і тривале протистояння зі США та Заходом у різних сферах.

Добре вивірений підхід, що поєднує військову готовність, згуртованість Альянсу та економічну стійкість, буде необхідним для підтримки стабільності та стримування агресії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Результат конфлікту визначить баланс сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні на десятиліття вперед. У той же час, щоб зберегти мир і стабільність в АТР та за його межами, Військове командування НАТО має бути готове підтримувати принципи міжнародного порядку силою, якщо це буде необхідно. Нове політичне та військове керівництво НАТО має заохочувати країни-члени розробляти військові плани реагування на випадок найгіршого сценарію.