Я звинувачую Майдан

  Пройшла друга річниця Майдану. Ворог не змігши зламати Україну в прямому протистоянні різко змінив тактику. Ідеологі Новоросії і Різних Україн перевели Майдан з категорії «Пивного путчу» в категорію «Великої Української біди», яка неждано, негадано впала на цю землю з допомогою підступного Госдепу. Лайка змінилася плачем.

Якби не Майдан не було б війни – плачуть в Кремлі. Їм вторять деякі політики і навіть патріотично налаштовані артисти. Скільки б життів було врятовано з усіх боків, скільки б добра було збережено, якби Україна почула Донбас і впала в обійми федералізму. Добра Москва всього тільки і хотіла, щоб російськомовне населення не відчувало себе пригніченим, щоб традиційні зв’язки з Росією міцніли і розвивалися економіки країн.

А так нерозумні авантюристи, жидобандерівці і націоналісти в купі з Госдепом влаштували Майдан і що ми отримали: кров, майже громадянську війну, занепад економіки, створення націоналістичних рухів.

На це клюнув і Захід, якому треба будь за яку ціну, зупинити конфлікт на Сході України, і наші політики, які вже настільки пов’язані в непрозорих і незрозумілих їм самих договорняках, що готові пожертвувати Майданом як символом чистоти і жертвенності. Вони вже готові створити образ Майдану, як символ заколоту, де Небесну сотню розстрілювали самі Майданівці, де творилися тільки націоналістичні речі, де вимагали вбивати Донбас. Коротше кажучи, в наступну річницю Майдану сьогоднішнє керівництво України, якщо воно доживе до неї (в чому я сильно сумніваюсь), вже буде як і після 2004 р., ховатися і не показуватися на людях. Тому що сказати вже нічого.

Але давайте подивимося і ми , що було б з Україною, якщо б не було б Майдану:
- Війни з Росією точно не було б, тому що навіщо завойовувати країну, яка об’явила капітуляцію. А Янукович, як ставленик Москви саме і реалізовував сценарій послідовної капітуляції з одночасним персональним збагаченням.
- Більшість нашої політичної «псевдо еліти» і майже весь олігархат служив би московській імперії, тому що гроші не пахнуть.
- Донбас як і раніше пишався своєю унікальністю і був би дотаційним.

Але це тільки верхній погляд на розвиток подій. Більш глибинні роздуми і аналіз дій Росії з великою вірогідністю наводять на такі події в вимірі «Безмайданного перебігу часу»:
Україна необхідна була Росії як той «Наріжний камінь Руського миру», який повинен був стати ядром нової імперії.

Але тоді виникає питання. А куди дівати ще 45 млн. українців, які ще залишилися українцями. Згідно з переписом 1937 р. в Радянському Союзі було 81 млн. українців. Ну 40 млн. за ці 79 років, якось вдалося розпихати: тюрми, голодомори, Сибір, зросійшення душ. Але що робити з рештою. І ось тоді ми би дізналися, що таке гібридні репресії, розділ по Дніпру, панування російської мови.

Але й Європі треба ще дуже подумати над тим, що було б з ними без українського Майдану. Зараз всі ці брязкання зброєю, яку Росія не встигла, але дуже хотіла модернізувати за гроші Заходу із допомогою їхніх технологій, виглядає не так страшно. А що було б, якби Україна розчинилась в Росії без залишку, і Путін з п’єдесталу об’єднувача Руських земель, суворо подивився б на Європу і зажадав би достойного місця в світі. Що було б коли розслаблені багаторічним миром європейці під вигуки підкормлених ФСБ Росії десятиріччями європейських партій, політиків, інституцій, побачили як Путін під’їхав би на Містралях до Середземного моря і сказав би: «А що це взагалі за країни: Прибалтика, Болгарія, Сербія, Румунія, Польща? Це що не парафія Руського миру? А Константинополь – це що не центр Православного світу?» І от тоді запахло б справжньою Третьою світовою. Бо зараз всі ці біженці в Європу, Ісламська держава, Іскандери в Калінінграді, крилаті ракети з Каспією – це вже не так страшно. Бо зрозуміло що це здебільшого старі розробки ФСБ і понти пристарілого мачо. Але це сталося тільки завдяки тому, що відбувся Майдан і Україна вже два роки стримує Росію, перетворюючи її з Велетня в підлітка-переростка з комплексами.

В мене лишається безліч питань до  українських політиків з приводу їх участі в Майдані і постмайданних подіях:
- Хто відповість за призиви 18-го лютого 2014 р. прийти під Парламент і забезпечити голосування за повернення Конституції 2004 р. Десятки загиблих. Хто з ким і про що тоді домовлялися. І хто кого кинув?
- Чи розуміють ті, хто кожного вечора стояв на сцені Майдану, що їхні підписи під мирними домовленостями з Януковичем, це були підписи під смертельним вироком для України?
- Чи розуміють ті, хто лобіював призначення Генеральних прокурорів, які розвалили і затягнули всі справи по Майдану, що вони будуть в кінці кінців прокляті?
- Чи розуміють ті, хто перевів нанівець гроші, зібрані народом для армії, що буде проклятий і на землі і на небі?
- Чи розуміють ті, хто намагається сплюндрувати образ Майдану, волонтерів, добровольців, національні патріотичні сили, що вони торують собі і близьким своїм до сьомого коліна дорогу до Пекла?

І це не тільки мої питання – це питання народу України. Дивлячись на всі минулі і майбутні події, я теж звинувачую Майдан у тому, що він:
- Не дав знищити Україну і дав українцям Гідність і Надію.
- Зруйнував спроби Росії відновитися як імперії.
- Допоміг Європі зрозуміти глибинну  суть Російської підступної політики.
- Народив нові змісти українського життя.
- Виніс на поверхню те, що повинно спливати – олігархів і політиків, які вже ніколи не зможуть пірнути  в мутні води.
- Дам можливість попри все, відчути нам свої сили.
- Зрозуміти, що категорії моралі і совісті важливіші за прибуток і доцільність.
У всьому цьому і багато чому іншому я звинувачую Майдан. Не було б його – нічого цього не було б.

І тому Слава Майдану!