Чому пенсіонери хочуть працювати?

В Україні близько 2,8 млн. пенсіонерів (або 20,4%) у 2009 р. усе ще працювали. Більшість із них отримували пенсію за віком (80%), а решта отримували пенсію достроково на пільгових умовах або через інвалідність.

Аналіз структури зайнятості за віком показує, що загальний рівень зайнятості осіб у віці 15-64 років в Україні менше, ніж у більшості європейських країн, але зайнятість серед населення пенсійного віку набагато вища. Пояснити це можна як низьким пенсійним віком, так і часто недостатнім рівнем пенсій.

Ураховуючи зростання частки населення похилого віку, очікується, що пенсійні видатки у майбутньому продовжать збільшуватися, тому що кількість пенсіонерів зросте. За оцінками МОП, частка населення старше пенсійного віку (55 років для жінок, 60 років для чоловіків) збільшилась з 21,5% на момент набуття незалежності (1991 р.) до 24,5% - у 2009 р. До 2020 р. вона сягне позначки 28,4%.[1] Частка населення пенсійного віку, яке отримувало пенсію, зросла з 89,4% - у 1999 р. до 94,4% - у 2009 р. Хоча охоплення пенсійним забезпеченням майже загальне, все одно є люди старше пенсійного віку, які ним не повністю охоплені. Соціальну уразливість багатьох пенсіонерів можна виявити за досі відносно низьким розміром більшості пенсій. Відношення середньої пенсії до середньої зарплати в останні дванадцять років значно коливалося. Починаючи з 39,5% від середньої зарплати - у 1998 р., це відношення впало до низького рівня – 36,4% - у 2000 р. Потім пенсії почали зростати відносно зарплат і у 2009 р. вже становили 52,4%.

Без додаткових доходів від роботи або заощаджень доходи пенсіонерів набагато менші доходів зайнятих осіб.

Особливо помітною є вразливість одиноких пенсіонерок. Причина цього полягає в тому, що у своєму трудовому житті вони отримували, як правило, меншу зарплату (яка становила лише 70-80% зарплати чоловіків), тому що були зайняті в менш прибуткових сферах виробництва. В результаті більша частина жінок, які отримують мінімальну пенсію, що рідко перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб.

По суті, пенсії жінок приблизно на третину менші, ніж пенсії чоловіків.

Частка населення працездатного віку, яке сплачує страхові внески до Пенсійного Фонду все ще залишається незначною. За останні десять років вона зросла на 14,1 відсоткових пункти з 40,9% - у 2000 р. до 55% - у 2009 р., що є наслідком персоніфікації страхових внесків та зумовлено переходом до страхових принципів у солідарній системі пенсійного забезпечення.

Однак нинішнє працююче населення усвідомлює: у випадку збереження існуючої пенсійної системи в нього навряд чи буде можливість отримувати достатню пенсію, і це призводить до зростаючого небажання платників страхових внесків фінансувати солідарну (розподільчу) систему.

У системі загальнообов’язкового державного соціального страхування досі присутні значні недоліки. Ця система потребує подальшого покращення.

В першу чергу необхідна реформа пенсійної системи з метою забезпечення її довготривалої фінансової спроможності та достатніх рівнів доходів для всіх пенсіонерів. План впровадження обов’язкових приватних пенсій уже розроблений, але його впровадження постійно переноситься.

Для реформування пенсійної системи дуже важливим є здійснення заходів зі збалансування солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; відновлення диференціації у розмірах пенсій; впровадження обов’язкової накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення.

Також потребують серйозного реформування усі інші напрями загальнообов’язкового державного соціального страхування з урахуванням набутого досвіду від впровадження єдиного соціального внеску та необхідністю законодавчого впровадження системи загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування, що повинно супроводжуватися тотальною реформою системи охорони здоров’я.