Захищаючи свого клієнта в господарському спорі про стягнення з нього заборгованості за договором про надання юридичних послуг, звернув увагу, що позивач при бажанні стягнути борг з мого клієнта так і не зміг підтвердити факт надання юридичних послуг.
Захищаючи свого клієнта в господарському спорі про стягнення з нього заборгованості за договором про надання юридичних послуг, звернув увагу, що позивач при бажанні стягнути борг з мого клієнта так і не зміг підтвердити факт надання юридичних послуг.
Суть справи: позивач (як виконавець) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача (як замовника) у якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання відповідачем умов за Договором про надання юридичних послуг. В якості правових підстав позову вказав на приписи статей 525, 526, 625 ЦК України.
На підтвердження факту надання юридичних послуг позивач надав до суду:
1. Договір про надання юридичних послуг (про юридичну комплексну допомогу представництво інтересів замовника (відповідача) органах Державної виконавчої служби, підприємствах, установах чи організаціях стосовно стягнення заборгованості з Боржника згідно рішення суду).
2. Рахунки-фактури про оплату юридичних послуг.
3. Акти виконаних робіт про надання юридичних послуг.
4. Довіреність.
5. Копії ухвал суду, заяв, клопотань де нібито позивач приймав участь, щодо виконання вимог Договору про надання юридичних послуг.
Але, рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 року, - в позові відмовлено повністю.
Суд підтримав доводи відповідача проте, що позивачем (як виконавцем) не доведено належними та допустимими доказами факту надання відповідачу (як замовнику) юридичних послуг на виконання договору, а значить що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та відповідно стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості.
Якщо, проаналізувати позовні вимоги та додані до позову документи ми бачимо, що нібито документи (докази) у позивача є, але вони не підтверджують факту надання послуг.
1. Щодо договору про надання юридичних послуг.
Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 21-4266а15.
2. Щодо рахунків-фактур на оплату юридичних послуг.
Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити на які потрібно перераховувати кошти. Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного суду України по справі №37/405 від 29.09.2009 р.
3. Щодо Актів виконаних робіт про надання юридичних послуг.
Сторони в договорі погодили, що належне виконання послуг підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг.
Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б свідчили про передачу акту прийому-передачі наданих послуг замовнику (відповідачу) або відмову у його підписанні замовником (відповідачем) зважаючи на умови договору у замовника (відповідача) не виникло обов’язку щодо оплати наданих послуг.
Аналогічна позиція ДФС України та Мінфіну України де податковий орган підтверджує, що факт отримання товарів (послуг) має бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг). (Лист ДФС від 28.09.2015 № 9062/Б/99-99-17-02-02-14; листи Мінфіну України від 27.11.2006р. №31-34000-20-23/25136, від 09.07.2007р. №31-34000-20/23-4579/480 та від 30.05.2011р. №31-08410-07-27/13794).
4. Щодо довіреності.
Суд підтримав думку відповідача щодо того, що надана до позову довіреність не підтверджує факту надання послуг на виконання договору про надання юридичних послуг оскільки дана довіреність видана фізичній особі незалежно від їх трудових відносин із позивачем, довіреність не містить посилання на спірний договір.
Саме по собі факт видачі довіреності - не підтверджує факт надання послуг довірителю уповноваженою особою взагалі.
Аналогічна правова позиція була викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 30 червня 2016 року по справі №924/1965/15 (06.10.2016 року, Постановою Верховного суду України було відмовлено у допуску справи №924/1965/15 до провадження Верховного Суду).
5. Щодо копій ухвал суду як доказ, що позивач виконав свої зобов’язання по Договору про надання юридичних послуг.
Позивач на підтвердження виконання умов договору та відповідно надання юридичних послуг надав суду копії заяв, копії ухвал господарського суду, клопотань де він нібито приймав участь та виконав свої договірні зобов’язання.
Суд підтримав думку відповідача та визнав такі документи неналежними доказами, оскільки в них була відсутня будь-яка інформація, яка б свідчила про те, що саме позивач (як виконавець) здійснювало представництво інтересів відповідача (як замовника послуг) у даній справі чи надавав правову допомогу в контексті вирішення питань, пов'язаних із даною справою.
6. Позивач також не надав доказів проведення господарської операції.
Оскільки позивач був платником ПДВ, суд також погодився з доводами відповідача щодо того, що відсутність виписаної та зареєстрованої позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних - податкової накладної на суму послуг є доказом невиконання та ненадання послуг позивачем, з огляду на те, що в силу приписів пунктів 198.1, 198.2. статті 198, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, доказом проведення господарської операції (у даному випадку надання послуг за договором) є саме реєстрація податкової накладної.
