Інвестиційний голод плюс банкрутизація всієї країни

 
На жаль, саме останнє відбувається сьогодні довкола законопроекту №3132 щодо оптимізації процедури банкрутства. Незбалансованість правової процедури вирішення неплатоспроможності суб’єктів господарювання та її невідповідність в Україні світовим практикам зменшують рівень зацікавлення інвесторів вкладати власні капітали в український бізнес.

Найбільш показово ці ризики відображені в позиції України в рейтингу Doing Business, який щороку оголошує Світовий банк. Сьогодні Україна в рейтингу перебуває на «респектабельному» - у великих лапках - 83-му місці зі 189 країн світу. Що стосується питань банкрутства, то тут ми взагалі в аутсайдерах – на 141 місці. Перед нами М’янма і Гондурас, позаду – Сьєрра-Леоне і Нігерія. При всій повазі до цих країн, для України з її амбіціями - не зовсім гідне співтовариство...

І за таких умов Верховна Рада днями вкотре відклала розгляд законопроекту №3132. Причини цього потребують окремої уваги. Відразу зазначу, що це не конфлікт гілок влади, як трапляється зазвичай. Заради реалізації цього законопроекту Мінюст відмовився від власної версії змін (законопроекту №3163) на користь депутатських ініціатив. Натомість досягнуто домовленості, що пропозиції Мінюсту будуть враховані парламентом до другого читання.

Отже, «диявол», очевидно, не в деталях, а в інтересах. Тут варто згадати про обговорення законопроекту напередодні. Залучалися експерти з EasyBusiness, Центру комерційного права, Незалежної асоціації банків України, Асоціації правників України та інших організацій. І, от, у День соборності України на засіданні робочої групи, яке скликав Мінюст саме для обговорення реформ у сфері банкрутства, тієї-таки соборності відверто забракло.

Спершу на засіданні було реанімовано давню ідею урівняти заставних і конкурсних кредиторів в праві на голосування. Ця пропозиція надає кредитору, чиї вимоги забезпечені заставою, надзвичайну перевагу, яка йому не належить ні за буквою українського закону, ні за практикою, прийнятою в розвинених країнах.

Конкурс завжди існує там, де є ризик незадоволення вимог. У квазіконкурсному процесі за сценарієм заставних кредиторів виграють лише вони. Відбудеться разючий дисбаланс. Натомість, якщо заставний кредитор бажає рівності, то було б логічним і відмовитися від забезпечення.

На інший камінь спотикання вчорашні партнери за законодавчою ініціативою наштовхнулися у питанні вибору розпорядника майна –  кандидатури арбітражного керуючого. Знову пропонувалося зробити це виключною прерогативою ініціюючого кредитора. На цьому «соборність» обговорення остаточно посипалася. 

 
Не буду сперечатися, що сьогоднішнє застосування автоматизованої системи вибору не ідеальне. Отже, потрібно надати можливість найбільшим кредиторам взяти участь у виборі кандидатури з-поміж неупереджених арбітражних керуючих, визначених системою.

Як показує практика, кредитор із найбільшим розміром вимог до боржника ініціює банкрутство насправді не так часто. Зазвичай саме ці кредитори готові зачекати, надаючи боржникові можливість реструктурувати проблемну заборгованість та «виплисти» на рівень платоспроможності будь-якими шляхами. 

Навіть якщо сторони не знайшли досудового консенсусу і до справи була залучена Феміда, найбільш бажаним результатом ефективного судового процесу також є поступове відновлення платоспроможності боржника – так звана санація. Отже, часткове повернення боржника у бізнес, а не цілковите виключення з нього.

Зараз кожен заставний кредитор при схваленні плану санації має право вето, навіть маючи вимогу розміром у 100 грн. У той час як світова практика рекомендує проводити голосування заставних кредиторів з цього питання за принципом пріоритету більшості голосів. Це - ще одна складова “тертя”, яка не даватиме цьому законопроектові поштовху в життя та позбавляє самих ініціаторів конструктиву й одностайності.

Більше того, зазначу, що хибно керуватися принципом, за яким усі боржники – виключно шахраї й недобросовісні позичальники. Адже процес банкрутства – це не тавро, як прийнято розуміти на побутовому рівні, а сигнал до взаємодії основних кредиторів щодо такого ж як і вони учасника ринку.

Показово деструктивним є широко вживане порівняння боржника зі смертельно хворим пацієнтом… Річ у тім, що керуючись такими метафорами неможливо покращити становище не лише одного «хворого» пацієнта, а й всієї української економіки загалом. Якщо інвестиційний клімат у нас не зміниться, вся економіка опиниться вже не на «реанімаційному ліжку», а на смертнім одрі.

В умовах інвестиційного голоду, постійного аутсайдерства України у конкурсі на міжнародний інвестиційний інтерес ліквідність нашої економіки вже практично нічим підтримувати. Про це свідчить як уповільнений дрейф національної валюти, так і дедалі прогресуючі ризики у цілому спектрі галузей економіки.

Прийняття законопроекту №3132 – перший, але системний крок на шляху до ефективного вирішення неплатоспроможності компаній. Відсутність цього кроку, по суті - ще одне «червоне світло» перед очима міжнародних інвесторів, якщо йдеться про участь їхніх капіталів в українських бізнес-проектах.

Зрештою, закликаю всіх партнерів спільно працювати на ключовий національний інтерес – пожвавлення інвестиційного попиту на українські бізнес-проекти та вдосконалення регуляторної бази української економіки.