#СтопБулінг! Діти потребують правової підтримки у протистоянні насиллю

Протягом минулого року активно набирала обертів кампанія збоку держави у протидії дитячому насильству, жорстокому поводженню у середовищі підлітків один до одного.

Якраз у 2019-му вступили в дію норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Мінюст через свій проект «Я маю право» продовжує інформувати дітей про небезпечний булінг. Не лишаються осторонь від проблеми адвокати, адже ми вбачаємо у цьому катастрофічні наслідки у психіці дитини і потребу у правовому захисті. Усі ці речі взаємопов’язані.

Однак батьки найчастіше вбачають у булінгу фізичну розправу з їхніми дітьми. Натомість відкидають наслідки психологічного аспекту, на які хочу звернути особливу увагу. Проблема на сьогоднішній день, на мій погляд, в тому, що діти не розповідають своїм батькам про ситуації у школі, взаємовідносини з однолітками. Батьки взагалі можуть не орієнтуватися, як їхні діти проживають день у школі, з ким товаришують тощо. Дітлахи можуть мати масу переживань і страхів отримати покарання вдома, ситуація від вчителів може бути описана під іншим кутом зору і це викликає страх лишитись незрозумілими, підданими критиці. У результаті виникає прірва у спілкуванні, недовіра, фобії через свою неналежну поведінку.

Булінг чи дитячі пустощі?

З точки зору правозахисника акцентую увагу на конфлікті, як такому що не визначають булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, одноразова ж сутичка між не може вважатися дитячим насиллям. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти влаштували штовханину, через яку хтось міг впасти, травмуватися – це не вважається булінгом. Якщо однолітки на чолі з так званим булером регулярно насміхаються, принижують або висміюють її, штовхають, висловлюються нецензурною лайкою по відношенню до неї, і це не вперше, викладають у соцмережі непристойні чи викривлені фотошопом знімки дитини — потрібно негайно діяти.

Реагувати на факти цькування серед дітей за законом зобов’язані й педагогічні працівники, котрі мають негайно повідомляти про це заклади освіти. Адже булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, цькування) — це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Саме таке визначення закону від Мінюсту.

У законі перелічені типові ознаки булінгу, коли є:

систематичність (повторюваність) діяння;

наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Найпоширеніші види булінгу: фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень); психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж); економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей); сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти).

«Просунутий» вид - кібербулінг (приниження за допомогою інтернету, мобільних телефонів, інших електронних пристроїв).

Тож своїх наступних матеріалах розповідатиму, якими правовими способами дитина може захистити свої права і попередити жорстоке поводження з собою. Надам рекомендації батькам у захисті своєї дитини в правовому полі.