Яким був Сашко Білий

Я познайомився з Сашком у 2007 році, коли наша компанія будувала водогін недалеко від Рівненського літейного з-ду. В якийсь момент двоє місцевих бульдозеристів,  взятих нами на субпідрядні землерийні роботи змовилися і підняли в 1,5 рази розцінки  на свої послуги. Ми відмовилися.  В результаті на декілька днів укладені труби залишились не зариті. Звісно  це спричинило ряд незручностей для мешканців району, почалися скарги. Ми терміново шукали  техніку на заміну. А я також був змушений приїхати у Рівне на «ковьор» до замовника.

На ранок під’їхав Сашко з своїми хлопцями, підтягнулися місцеві мешканці. Наше знайомство почалося на підвишених тонах, але через годину ми вже сиділи в кафе і розмовляли, а на завтра обидва бульдозериста прибули з своєю  технікою на наш об’єкт і приступили до своїх обов’язків,  по старим розцінкам. Потім він підтягнув нам ще одного… Після здачи об’єкту  в експлуатацію ми знову зустрілися і я попросив Сашка прийняти в дар частину, з зекономлених на земляних роботах, коштів. За три місяці набігала досить суттєва сума.  Він відмовився, але  розповів про невелику проблему з газовими трубами маленького діаметру, для когось з своїх близьких у селі. Ми її з радістю вирішили.

У нього буле дуже загострене відчуття справедливості, і він складно підлаштовувався до нових обставин… Сашко  буквально з першого погляду міг розгледіти  в  людині хабарника, і ще на відстані, буквально на нюх відчував  щурів і покидьків.  Можливо йому не вистачало толерантності та ораторської майстерності, але  щирості  і гідності  у нього б вистачило на всіх  правоотримувачів  і бенефіціарів   революції гідності.

Останній раз ми бачились у січні  минулого року.   Він був ідеаліст, в ірив, що Майдан  винесе на поверхню порядних і талановитих українських управлінців, і що через рік другий заживемо…

Вічна пам'ять