Аналітика сімейного адвоката та законодавство про розподіл майнових прав між дітьми, народженими у шлюбі та поза шлюбом: реальність без ілюзій
Я стою в залі суду, тримаючи в руках свідоцтво про народження — тонкий аркуш, що важить більше, ніж здається. Він визначає долю майна, майбутнє дитини і, зрештою, справедливість, яку ми, юристи, так відчайдушно намагаємося відстояти. Усе здається простим: закон обіцяє рівність, але життя, як завжди, вносить свої корективи. Сьогодні я хочу поговорити про те, як майнові права дітей — народжених у шлюбі чи поза ним — балансують на межі юридичних норм, людських драм і суспільних упереджень. І чи справді ми досягли того паритету, про який так гордо заявляє Сімейний кодекс України?
Юридично дитина, незалежно від того, народжена вона в офіційному шлюбі чи поза ним, має однакові права. Ця аксіома закріплена у Сімейному та Цивільному кодексах України. Закон визначає рівність усіх дітей у праві на утримання, спадкування, турботу й виховання. Однак чи так це працює насправді? Чи стикаються діти, народжені поза шлюбом, із прихованими перепонами у доступі до майнових прав? Чи справедливість у цьому питанні є лише декларативною?
Народжені під різними зірками: правова рівність як обіцянка
Пам'ятаю, коли я вперше зіткнулася з питанням майнових прав дітей, мене вразила простота, з якою закон проголошує рівність. Сімейний кодекс України чітко говорить: не важливо, чи народилася дитина в шлюбі, чи поза ним — її права на утримання, спадщину, любов і підтримку батьків однакові. Це як обіцянка, викарбувана в граніті: кровний зв’язок важить більше, ніж штамп у паспорті. Але чи так це на практиці?Уявімо двох дітей: одна росте в родині з офіційним шлюбом, інша — у матері, яка виховує її сама, без офіційного визнання батьківства. Закон стверджує, що їхні права на майно батьків ідентичні. Проте в реальному житті все починається з документа — свідоцтва про народження. Для дитини, народженої в шлюбі, цей папір автоматично фіксує обох батьків. Для іншої — починається шлях доказів: від медичних висновків до судових баталій. І ось тут рівність стає умовною, бо час, гроші й нерви стають ціною, яку платить той, хто народився "поза системою".
Встановлення походження: фундамент прав дитини
Отже, перший виклик, з яким стикаються діти, народжені поза шлюбом, – це необхідність юридичного встановлення батьківства. Якщо зв’язок із матір’ю підтверджується просто – через факт народження, то щодо батька ситуація складніша. Якщо чоловік не визнає дитину добровільно, доводиться звертатися до суду. ДНК-експертиза, судовий розгляд, емоційне напруження – це шлях, який має пройти мати та дитина, щоб отримати елементарне: підтвердження права на батьківське утримання та спадщину.
У міжнародній практиці деякі країни вже спростили цей процес. Наприклад, у Франції та Швеції діє презумпція батьківства: якщо чоловік жив з матір’ю дитини в період зачаття, його автоматично вважають батьком. У Швеції, наприклад, де суспільство давно відійшло від стигматизації позашлюбних дітей, держава автоматично визначає батьківство через генетичні тести, якщо шлюб відсутній. У нас же це питання часто залишається в руках судів, де людський фактор може зіграти не на користь справедливості. Це суттєво полегшує реалізацію прав дитини, усуваючи необхідність судових процедур.
Спадкування: теорія рівності та практика оскаржень
Незважаючи на рівність дітей у спадкуванні, на практиці діти, народжені поза шлюбом, часто стикаються з проблемами. Найпоширеніший сценарій – родина спадкодавця заперечує батьківство або стверджує, що документальне оформлення родинного зв’язку відбулося неналежним чином. У судових справах нерідко зустрічаються випадки, коли такі діти змушені роками доводити своє право на спадок, у той час як діти, народжені у шлюбі, отримують майно автоматично.
Показовою є справа, розглянута Європейським судом з прав людини у 2014 році (рішення у справі "Маркова проти Болгарії"). Суд постановив, що дискримінація дітей у спадкових питаннях на основі їхнього народження порушує ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини. Це рішення стало орієнтиром для багатьох правових систем у Європі.
Кров чи папір: як встановлюється зв’язок із батьками
Мені згадується одна справа: молода мати прийшла до мене з проханням допомогти довести батьківство. Батько дитини — успішний бізнесмен — категорично відмовлявся визнавати сина. У свідоцтві про народження в графі "батько" стояв прочерк. Ми пішли до суду, озброївшись медичними довідками й результатами ДНК-тесту. Суд виніс рішення на користь дитини, але цей процес забрав два роки її життя — роки, коли вона могла б отримувати аліменти чи просто знати, хто її батько.
Українське законодавство передбачає кілька шляхів встановлення походження дитини. Якщо мати народжує поза шлюбом, її зв’язок із дитиною фіксується через медичний висновок чи свідоцтво про народження. З батьком складніше: або потрібна спільна заява батьків до РАЦСу, або судове рішення. І тут криється проблема — система покладає тягар доказування на того, хто найменш захищений, — на матір чи дитину.
У практиці Європейського суду з прав людини є знаковий кейс — "Круз проти Іспанії" (2010). Там суд визнав, що відмова держави спростити процедуру встановлення батьківства порушує право на приватне життя. Іспанія змушена була переглянути свої підходи, зробивши генетичні тести доступнішими й швидшими. У нас же ДНК-тестування досі не є обов’язковим інструментом у судах, а його вартість може бути непосильною для багатьох сімей. Чи не час нам узяти приклад із європейських сусідів і зробити кровний зв’язок не привілеєм, а правом, яке легко довести?
Проблема аліментів: ілюзія рівності
Ще один аспект – обов’язок батьків утримувати дітей. В Україні аліменти встановлюються в однаковому розмірі для всіх дітей, однак знову ж таки реальність виявляється складнішою. Діти, народжені у шлюбі, зазвичай отримують аліменти без зайвих труднощів, оскільки батько часто визнає їх без суперечок. А от матері дітей, народжених поза шлюбом, змушені доводити факт батьківства, витрачати час і гроші на судові розгляди, а потім ще й зіштовхуватися з ухиленням батька від виплат.
Розмір аліментів може бути домовленістю або рішенням суду, але мінімальна межа однакова для всіх дітей. Звучить справедливо, чи не так? Але я бачила, як ця "справедливість" розсипається на очах. Батько, який не визнав дитину добровільно, часто затягує судовий процес, уникаючи виплат. А якщо він офіційно безробітний чи приховує доходи, то навіть виграна справа не гарантує реальної підтримки. У таких випадках діти, народжені поза шлюбом, стають заручниками бюрократії й людської безвідповідальності.
У Канаді, наприклад, діє система автоматичного стягнення аліментів через податкові органи — держава сама відстежує доходи й перераховує кошти дитині. У нас же стягнення аліментів часто перетворюється на нескінченну гру в хованки. Я переконана: Україні варто запровадити подібний механізм, де держава виступає не лише арбітром, а й гарантом виконання обов’язків. Бо поки ми чекаємо на совість тих, хто уникає відповідальності, діти залишаються без належного забезпечення.
У Великій Британії діє жорстка система примусу: якщо батько ухиляється від сплати аліментів, йому можуть заборонити виїзд за кордон, арештувати майно або навіть призначити тюремне ув’язнення. В Україні ж механізми впливу слабші, що дозволяє недобросовісним батькам уникати своїх обов’язків.
Спадщина: коли минуле диктує майбутнє
Спадкування — це, мабуть, найбільш чутливе питання, де майнові права дітей оголюють усі суперечності. Цивільний кодекс України ставить усіх нащадків у першу чергу спадкоємців, незалежно від шлюбу. Але знову ж таки, усе впирається в підтвердження зв’язку. Якщо дитина народжена в шлюбі, її права на спадщину беззаперечні. Якщо ж ні, то без судового визнання батьківства вона може залишитися ні з чим.
Одного разу до мене звернулася дівчина, чий батько помер, залишивши чималий спадок. У свідоцтві про народження батько не був указаний, хоча все життя підтримував її матеріально. Доведення спорідненості стало справжнім випробуванням: свідки, старі листи, навіть фотографії — усе пішло в хід. Ми виграли справу, але я не могла позбутися думки: скільки ж таких дітей втрачають своє законне право через брак документів чи знань?
Як вирішити проблему?
Що можна зробити, щоб діти, народжені поза шлюбом, не зазнавали дискримінації?
Автоматичне встановлення батьківства. Введення презумпції батьківства для чоловіків, які жили з матір’ю дитини в період зачаття, як це діє в деяких європейських країнах.
Скорочення судових процедур. Спрощення процесу підтвердження батьківства через адміністративні механізми замість довготривалих судових справ.
Посилення відповідальності за ухилення від аліментів. Впровадження жорсткіших санкцій за несплату аліментів за прикладом Великої Британії.
Гарантоване спадкування. Законодавче усунення будь-яких можливих перепон для спадкування дітьми, народженими поза шлюбом, на рівні нотаріального провадження, без потреби у додаткових судових рішеннях.
Формально українське законодавство гарантує рівність усіх дітей у питаннях майнових прав. Але на практиці дітям, народженим поза шлюбом, доводиться боротися за свої права у судових інстанціях, витрачати час і нерви, долати бюрократичні перешкоди.
Стоячи на порозі чергової справи, я часто питаю себе: чи справді ми досягли тієї рівності, про яку говорить закон? Так, формально діти мають однакові права. Але на практиці їхнє становище залежить від обставин народження, від готовності батьків визнавати їх, від доступу до правосуддя. І це не просто юридична проблема — це питання моралі, суспільних стереотипів і, зрештою, людяності. Міжнародний досвід свідчить, що проблеми можна вирішити шляхом автоматичного визнання батьківства, спрощення процедур спадкування та посилення відповідальності за несплату аліментів. Однак головний виклик – це зміна суспільної свідомості. Лише коли народження дитини поза шлюбом перестане бути фактором, що впливає на її майбутнє, ми зможемо говорити про справжню рівність, а не лише її імітацію на папері.
