Час розглянути правове регулювання відмови від мобілізації з релігійних переконань, зокрема через прецеденти національних та міжнародних судів.
Під час активних воєнних дій в Україні питання мобілізації стає критично важливим для забезпечення обороноздатності держави. Однак деякі громадяни посилаються на свої релігійні переконання для відмови від військової служби. Це породжує низку правових та етичних викликів, які потребують аналізу через призму національного та міжнародного права. Постанова Верховного Суду у справі № 344/12021/22 є важливим кроком у розумінні меж реалізації цього права під час мобілізації.
Проблематика
Конституція України (ст. 35) передбачає можливість відмови від військової служби з релігійних переконань, що може бути замінено альтернативною службою. Однак на практиці це право стикається з рядом труднощів, особливо в умовах воєнного стану. З одного боку, законодавство визнає право на релігійну свободу. З іншого — воєнний конфлікт вимагає негайного забезпечення боєздатності збройних сил, що зумовлює суворіші вимоги до підтвердження таких відмов.
У справі № 344/12021/22 (провадження № 51-90км24) Верховний Суд встановив важливі правові позиції щодо відмови від мобілізації на основі релігійних переконань. Громадянин, який відмовився від служби, не зміг довести наявність у нього глибоких і щирих релігійних переконань, незважаючи на посилання на ст. 35 Конституції. Суд підкреслив, що заявник раніше проходив військову службу, а також не був членом релігійної організації, яка забороняє службу у збройних силах.
Ключовою вимогою для визнання такої відмови правомірною є надання об'єктивних доказів наявності непереборного релігійного конфлікту з військовими обов'язками. Відповідно до законодавства, лише тверджень заявника чи його близьких осіб недостатньо. Верховний Суд також посилався на ст. 9 Європейської конвенції з прав людини, яка захищає свободу релігії, але дозволяє її обмеження за умови захисту державних інтересів і безпеки.
Міжнародний досвід
Європейський суд з прав людини у справі "Баятян проти Вірменії" визнав, що відмова від військової служби з релігійних міркувань є частиною права на свободу думки, совісті та релігії. Це рішення підкреслює важливість альтернативної служби як правомірної заміни для осіб, які не можуть служити через свої релігійні переконання. Проте воєнний стан, як вказує ЄСПЛ, вимагає більш ретельної перевірки заявлених переконань.
У складних умовах воєнного стану суди повинні досягати балансу між правом на свободу релігії та державними інтересами. Відмова від мобілізації на підставі релігійних переконань можлива, але вимагає доведення щирості та глибини цих переконань. Справа № 344/12021/22 є прецедентом, що визначає високі стандарти доказів для ухилення від мобілізації на основі релігії. Цей підхід гарантує не тільки повагу до прав людини, але й захист державної безпеки.
