Загальнонаціональні партії в багатопартійній системі

Питання представництва загальнонаціональних інтересів дуже гостро стоїть не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Согласием малые государства укрепляются,

от разногласия величайшие распадаются.

Гай Саллюстий Крисп

Питання представництва загальнонаціональних інтересів дуже гостро стоїть не тільки в Україні, а й в усьому світі. Останнім часом великий інтерес політичних експертів викликає інституційний дизайн як спосіб модернізації політичної системи. Безпосередній вплив на партійну систему має виборча система. Виборчі правила можуть сприяти утвердженню багатопартійності або двопартійності. Але чисто технічні можливості конструювання партійної системи обмежуються факторами історично-соціального характеру, а також особистими інтересами правлячої політичної еліти.

Якщо ступінь соціального розколу в суспільстві достатньо високий, то це призводить до виникнення багатопартійності. Наприклад, класовий розкол зумовлює появу партій лівого та правого спрямування, розкол за приналежністю до сільської або міської місцевості сприяє появі аграрних та робітничих партій, роз’єднання держави і церкви стимулює створення партій з релігійною ідеологією і т. д. Проблемою багатьох країн стають міжетнічні конфлікти, які знаходять своє відображення в політичній площині – організовуються партії за етнічними та мовними ознаками.

Якщо в суспільстві, де існує значне соціальне розмежування, відмовитись від багатопартійної системи, можуть виникнути небезпечні зіткнення конфліктуючих соціальних груп. З іншого боку, як я зазначав у попередній статті, у передвиборчій кампанії (да і не тільки) політичними партіями може підігріватися (і підігрівається) міжетнічні (та інші форми) протистояння.

Крім того, на моє переконання, не можна перетворювати парламент у чисто статистичний представницький орган, куди повинні входити всі соціальні групи. Боротьба за «вузькі» інтереси буде послаблювати країну.

Загальнонаціональним партіям, в умовах багатопартійної системи, важче боротися за підтримку електорату, оскільки націоналістично (мовно, регіонально) спрямовані партії мають у своєму арсеналі маніпулятивні технології, які  мають високу ефективність, оскільки спрямовані на емоційну сферу виборців. На мою думку, конструктивні ідеї розвитку країни, що стосуються економічних реформ, модернізації, розвитку науки та високих технологій, моралі і культурних цінностей можуть програвати агресивній риториці роз’єднання.

 Що стосується конкретно України, то тут ще гостро стоїть питання фінансування партій. Якщо в країнах Західної Європи середній клас може собі дозволити фінансово підтримувати діяльність політичних партій, то у нас таке навантаження можуть потягнути тільки олігархи, які зацікавлені у надприбутках і сповідують одвічну істину – «роз’єднуй і володарюй». Крім того, один із самих роз’єднувальних факторів на сьогодні в Україні – це вибір зовнішнього вектору.

Отже, партія, яка поставить за мету діяти в інтересах всієї країни, не зможе розраховувати ні на підтримку правлячої еліти, ні на великий бізнес (що майже одне й те саме). А на народ? Народ, який перебував більше двадцяти років під впливом деструктивних ідеологій та популістських ідей, народ, який цинічно і принизливо купляли на кожних виборах і влада, і опозиція, розчарувався, заплутався, втомився.

Але може це були ті необхідні уроки, які дали зрозуміти, що не може одна половини країни бути кращою, а друга – гіршою. Країна – це єдиний організм, який може бути здоровим тільки при умові злагодженої роботи усіх його частин. Тому впевнений, що люди готові позитивно сприймати загальнонаціональні цінності, але інші суб’єкти політики виявлять значний спротив (у тому числі, і суб’єкти міжнародної політики).

Таким чином, українська загальнонаціональна партія, перш за все, повинна мати чітку програму та застосовувати ефективні інформаційні-комунікативні стратегії з метою досягнення підтримки електорату. Ідейність, інтелект та креативність партійного ядра дадуть можливість знаходити нові шляхи для реалізації проектів державного розвитку.