Нещодавно почув у радіоефірі думку одного з політичних експертів, що зачепила за живе. Знову громадянам України роз’яснювали які вони різні, яка різна в них історія і традиції, мова і культура, і яка проблемна та роз’єднана у них (тобто у нас) країна.
Нещодавнопочув у радіоефірі думку одного з політичних експертів, що зачепила за живе. Знову громадянам України роз’яснювали які вони різні, яка різна в них історія і традиції, мова і культура, і яка проблемна та роз’єднана у них (тобто у нас) країна. Так, дійсно, не всі країни мають таку складну історію та поліетнічний склад – це виклик для політиків, але не вирок.
Я вважаю, що створення консолідуючої ідеології – це те, над чим негайно потрібно розпочати роботу політичним партіям та громадським організаціям. Погоджуюсь з тими, хто вважає це завдання дуже складним. Демократизація суспільства (яка хоч і зі складнощами, але відбувається) передбачає врахування різних інтересів, поглядів, ідей, що призводить до ідеологічного плюралізму. Але існування у суспільстві різних поглядів, що є невід’ємною складовою демократії, не виключає, а навпаки передбачає наявність ідеологічного консенсусу у найбільш значущих для країни питаннях. Необхідно відмовлятися від ідеологій, побудованих на етнокультурних цінностях, які себе не виправдали, призвівши до розколу України на Схід і Захід, та згуртовуватися навколо ідеології, яка ґрунтується на соціально-політичній та громадянській самосвідомості. Визначення справжніх цінностей можливе лише в межах політичної нації, яка тотожна поліетнічному громадянському суспільству, до якого належать українці, росіяни, білоруси, румуни, євреї, кримські татари та інші національності. Політична нація створюється на основі доброї волі, на основі загальної політичної історії та пов’язана з політичним суверенітетом.
Я впевнений, що головними цінностями консолідуючої ідеології повинні стати соціальна справедливість, економічний розвиток, освіта, врешті-решт, любов до Батьківщини, яка дає силу, віру, впевненість.
В історії різних часів і народів знайдеться багато прикладів, як правителі об’єднували різні культури,навіть всупереч волі простих людей, але час доводив їхню далекоглядність та правоту. В Україні, на мою думку, склалася унікальна ситуація під назвою «все навпаки» - прості люди хочуть і живуть у порозумінні, а політики вперто розколюють українське суспільство через мову, релігію, національну приналежність. Прагнення до влади змушує їх перед кожними виборами (та й між ними) розігрувати «етнічну карту», яка додає бали, але руйнує країну.
Після довгих роздумів, я прийшов до висновку, що ситуація зміниться, коли політичні партії стануть загальнонаціональними, а не будуть ділити електорат за принципом «свій»/«несвій» за місцем проживання та за мовою. У боротьбі за підтримку «своїх» виборців партії застосовують маніпулятивні стратегії, які спрямовані на загострення внутрішніх конфліктів.
Але питання полягає у тому, чи можуть наші політичні партії стати більш «зрілими», відійти від риторики роз’єднання, змінити виборчі стратегії, проводити політику в загальнодержавних інтересах. Будемо відвертими – навряд чи. Проаналізувавши програмиукраїнських політичних партій, я зрозумів, що на сьогодні ми не маємо конструктивної альтернативи суспільного розвитку. Складається враження, що наші політики не враховують ні помилки своїх попередників, ні позитивний досвід.
Україні потрібні нові лідери, нові політичні сили, які будуть мати волю зупинити руйнівні процеси, об’єднати різні соціальні групи навколо тих цінностей, які будуть зміцнювати країну та підвищувати рівень життя кожного громадянина.
Як може з’явитися в українській політиці таке довгоочікуване «нове»? Тільки через об’єднання однодумців, через консолідацію людей, які готові діяти злагоджено та конструктивно в інтересах своєї країни. Я знаю, що в Україні такі є – небайдужі, відповідальні, порядні, які люблять свою землю і хочуть, щоб на ній жили їхні діти і онуки в мирі і добробуті.
