Закон про Зайнятість є, зайнятості - нема

Закон про Зайнятість в цілому не виконує свою основну функцію – не вирішує системних проблем ринку праці: безробіття, зарплат у конвертах та дисбалансу у відносинах роботодавець – найманий робітник.

Закон про зайнятість,що стає чинним з першого січня, свого часу рекламувався мало як не епохальнийпрорив у законодавстві про працю.  Коментуючиприйняття Закону про зайнятість його основний ідеолог Сергій Тігіпко зазначив,що «Новий Закон про зайнятість пропонує європейські підходи до подоланнябезробіття».  Правда, розумінняєвропейських підходів у чиновників досить специфічне – думаю, не у мене одногосклалося враження, що, враховуючи прийняття цього закону в розпаліпередвиборчої кампанії, цілий ряд його положень є відверто популістськими тадекларативними, не забезпеченими ні фінансуванням, ні чіткими механізмамивпровадження.

Проте, головнапретензія експертного середовища до Закону про зайнятість не в його окремихвадах, а в тому що закон в цілому не виконує свою основну функцію – не вирішує системнихпроблем ринку праці: безробіття, зарплат у конвертах та дисбалансу у відносинахроботодавець – найманий робітник. А без вирішення цих проблем марно сподіватисяна поліпшення ситуації на ринку праці, бо всі інші негаразди, з якиминамагається боротися держава, є лише похідними від них, та не можуть бутивирішені без усунення причини свого виникнення.

Так, існуваннячорного ринку праці та зарплат у конвертах перекреслює будь-які спроби наданнясоціального захисту найманим робітникам, бо всі виплати нараховуються виходячиз розміру офіційної зарплатні, яка в середньому в три-чотири рази менша, ніжреальна. Таким чином, навіть якщо закон виконується, робітник отримує в разименше, ніж належно. В разі порушення трудового законодавства чорний ринок праціробить вкрай обтяжливим судовий процес, адже навіть у разі виграшу судупотерпілому буде відшкодовано лише офіційно частину виплат. Це демотивуєпозивачів і маса справ не доходять до суду саме з причин мізерностідонарахованих сум.

В свою чергубезробіття робить можливим існування зарплат у конвертах. В багатьох регіонахситуація з працевлаштуванням критична тому люди готові йти на будь які умови, втому числі на нелегальну та напівлегальну працю. Саме ці чинники зумовлюютьтотальну залежність робітника від роботодавця, яка унеможливлює створеннягармонійного балансу між всіма учасниками ринку. Зрештою, мені можуть закинути,а навіщо нам та гармонія? Хіба інших проблем нема? Справа в тому, що існуючийдисбаланс не дає рости продуктивності праці. Голодні та злі робітники, щопрацюють з під палки – це не творці, не раціоналізатори, а бракороби тасаботажники. Розвиток світової цивілізації неспростовно довів, що вільна працявільних людей набагато ефективніша, ніж рабська, тому мене не дивують показникиефективності праці українців у рази менші, ніж середньоєвропейські. Більшедивує подив роботодавців, які досі не зрозуміли, чому ж все-таки німці такіроботящі, а українці не хочуть працювати.

Закон прозайнятість від Партії Регіонів жодним своїм нововведенням ніяк не вплинув наіснуючий баланс інтересів. В принципі, враховуючи той факт, що просувала йогопартія найбільших роботодавців, в цьому немає нічого нелогічного – вонизахищають свої інтереси. В Законі про зайнятість найбільш відчутні та грошовіновації стосуються в першу чергу роботодавців: саме їм компенсуються податковізобов’язання, які для великих підприємств можуть становити вельми суттєві суми.Також приємно роботодавцям, що ці компенсації не залежать від бюджету – вониотримують право самостійно зменшити свої податкові зобов’язання, томугарантовано отримають свій зиск.

Зовсім іншасправа з робітниками. Так, Закон про зайнятість передбачає можливість оплатинавчання для перекваліфікації, можливість отримання «підйомних» у розмірідесяти мінімальних зарплат та житла, що може згодом перейти у власність, випускникамВИШу, що вирішили поїхати працювати у сільську місцевість. При цьому в бюджетіМінсоцполітики на 2013 рік немає коштів ні на перекваліфікацію, ні на виплатимолодим спеціалістам. Тобто, Закон про зайнятість начебто когось захищає тастимулює, а насправді елементарно не фінансується у частині, що стосуєтьсянайманих працівників.

Частозаконотворці, бажаючи зробити щось добре, приймають нібито логічне рішення, якепопри те не тільки не вирішує проблему, а навпаки поглиблює. Закон прозайнятість теж має таку ваду. Знаючи, що на ринку працевлаштування діютьшахрайські схеми виманювання грошей у шукачів роботи, законодавці заборониликадровим агенціям брати гроші з громадян, зобов’язавши їх подібно рекрутинговымагенціям отримувати гонорари за працевлаштування виключно з роботодавців.Рекрутери завжди критикували колег з кадрових агенцій за демпінг та вкрайнизьку якість послуг, що дискредитували весь ринок працевлаштування в цілому.Здавалося б, цьому покладено край, якби не одне «але» - ніхто не забороняєкадровим агенціям надавати інформаційні послуги, а це формально не є платою запрацевлаштування! З нового року кадрові агенції будуть так само торгуватиякимись папірцями з адресами міфічних роботодавців, тільки тепер ошуканігромадяни вже не зможуть навіть висловити свої претензії аферистам, бо прообіцянки працевлаштування у договорах мова йти вже не буде – вони на законнихпідставах будуть надавати інформаційні послуги, а як ти з тої інформаціїскористався і чи отримав якийсь зиск, то вже твої особисті проблеми.  Тобто, замість регуляції ринку, Закон прозайнятість виштовхує цілу індустрію за межі правового поля та робить ще гіршетим, кого наче мав би цими положеннями захистити.

Подібним чиномЗакон про зайнятість намагається полегшити долю громадян, що мають додатковігарантії у сприянні працевлаштуванню. Порівняно з старою редакцією законусписок таких громадян значно розширено. До інвалідів додаються сироти, молодьпри першому працевлаштуванні, особи, звільнені після відбуттяпокарання або примусового лікування, люди поважного (10 років до пенсії) вікута ще кілька категорій громадян. Перше, що спадає на думку, це неочевидність потребинадання пільг для деяких категорій. Приміром я особисто не бачу в своїйкомпанії місця для людей, що мали проблеми з законом і навіть усвідомлюючиважливість їх соціальної адаптації не готовий до співпраці з такими людьми. Друге– розширення переліку пільговиків без розширення самої квоти, що і надалілишається п’ятивідсотковою. Себто, робочі місця для сиріт та людей передпенсійного віку будуть звільнені за рахунок інвалідів. І третє - практиказастосування пільг у минулій редакції закону звелася до формального їх надання.Загальновідомо, що мало які компанії реально залучають інвалідів до праці,сприяючи їх соціальній адаптації та розвитку. Набагато більше прикладівфіктивного працевлаштування, коли роботодавець просто наймає в штат потрібнукількість інвалідів, які ніколи не бачили цього підприємства та отримують по300-400 гривень у конверті просто за те, що вони рахуються працевлаштованими. Очевидно,що нові пільговики будуть діяти за старими схемами.

Варто зазначити, що таким чином держава намагається перекласти свої гуманітарніфункції на плечі підприємців та, по суті, впроваджує для них додатковий податок.При цьому сама держава не наймає на держслужбу тих же осіб з кримінальнимминулим, алкоголіків, наркоманів і виникає питання, а чому? Де ж їм ще ставатиздоровими членами суспільства, як не в державних установах під наглядомповажних та принципових держслужбовців?! До речі, крім адміністрацій,міністерств та відомств держава контролює цілий ряд великих державнихпідприємств таких як Укрпошта, Укрзалізниця, Укравтодор, та ряд інших,  де вистачило б місця всім пільговикам.Мабуть, це було б саме логічне та дієве вирішення проблеми з пільговиками. Дотого ж, у такому випадку можна бути впевненим, що пільги надаються дійсно і вповному обсязі, а не фіктивно й з під палки.

Резюмуючи, можна зробити висновок, що Закон про зайнятість далекий відєвропейських підходів як за формою, так (і в першу чергу!) за реалізацією. Неподолавши безробіття та нелегальні виплати заробітних плат цей закон не виконуєсвої основні функції, а непродумані новації та відсутність фінансування роблятьйого лише красивою ширмою, за якою сховано проблеми українського ринку праці,що не вирішуються роками.

Матеріал для РБК-Україна