Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.02.2013 16:24

Закон про Зайнятість є, зайнятості - нема

Эксперт рынка труда

Закон про Зайнятість в цілому не виконує свою основну функцію – не вирішує системних проблем ринку праці: безробіття, зарплат у конвертах та дисбалансу у відносинах роботодавець – найманий робітник.

Закон про зайнятість, що стає чинним з першого січня, свого часу рекламувався мало як не епохальний прорив у законодавстві про працю.  Коментуючи прийняття Закону про зайнятість його основний ідеолог Сергій Тігіпко зазначив, що «Новий Закон про зайнятість пропонує європейські підходи до подолання безробіття».  Правда, розуміння європейських підходів у чиновників досить специфічне – думаю, не у мене одного склалося враження, що, враховуючи прийняття цього закону в розпалі передвиборчої кампанії, цілий ряд його положень є відверто популістськими та декларативними, не забезпеченими ні фінансуванням, ні чіткими механізмами впровадження.

Проте, головна претензія експертного середовища до Закону про зайнятість не в його окремих вадах, а в тому що закон в цілому не виконує свою основну функцію – не вирішує системних проблем ринку праці: безробіття, зарплат у конвертах та дисбалансу у відносинах роботодавець – найманий робітник. А без вирішення цих проблем марно сподіватися на поліпшення ситуації на ринку праці, бо всі інші негаразди, з якими намагається боротися держава, є лише похідними від них, та не можуть бути вирішені без усунення причини свого виникнення.

Так, існування чорного ринку праці та зарплат у конвертах перекреслює будь-які спроби надання соціального захисту найманим робітникам, бо всі виплати нараховуються виходячи з розміру офіційної зарплатні, яка в середньому в три-чотири рази менша, ніж реальна. Таким чином, навіть якщо закон виконується, робітник отримує в рази менше, ніж належно. В разі порушення трудового законодавства чорний ринок праці робить вкрай обтяжливим судовий процес, адже навіть у разі виграшу суду потерпілому буде відшкодовано лише офіційно частину виплат. Це демотивує позивачів і маса справ не доходять до суду саме з причин мізерності донарахованих сум.

В свою чергу безробіття робить можливим існування зарплат у конвертах. В багатьох регіонах ситуація з працевлаштуванням критична тому люди готові йти на будь які умови, в тому числі на нелегальну та напівлегальну працю. Саме ці чинники зумовлюють тотальну залежність робітника від роботодавця, яка унеможливлює створення гармонійного балансу між всіма учасниками ринку. Зрештою, мені можуть закинути, а навіщо нам та гармонія? Хіба інших проблем нема? Справа в тому, що існуючий дисбаланс не дає рости продуктивності праці. Голодні та злі робітники, що працюють з під палки – це не творці, не раціоналізатори, а бракороби та саботажники. Розвиток світової цивілізації неспростовно довів, що вільна праця вільних людей набагато ефективніша, ніж рабська, тому мене не дивують показники ефективності праці українців у рази менші, ніж середньоєвропейські. Більше дивує подив роботодавців, які досі не зрозуміли, чому ж все-таки німці такі роботящі, а українці не хочуть працювати.

Закон про зайнятість від Партії Регіонів жодним своїм нововведенням ніяк не вплинув на існуючий баланс інтересів. В принципі, враховуючи той факт, що просувала його партія найбільших роботодавців, в цьому немає нічого нелогічного – вони захищають свої інтереси. В Законі про зайнятість найбільш відчутні та грошові новації стосуються в першу чергу роботодавців: саме їм компенсуються податкові зобов’язання, які для великих підприємств можуть становити вельми суттєві суми. Також приємно роботодавцям, що ці компенсації не залежать від бюджету – вони отримують право самостійно зменшити свої податкові зобов’язання, тому гарантовано отримають свій зиск.

Зовсім інша справа з робітниками. Так, Закон про зайнятість передбачає можливість оплати навчання для перекваліфікації, можливість отримання «підйомних» у розмірі десяти мінімальних зарплат та житла, що може згодом перейти у власність, випускникам ВИШу, що вирішили поїхати працювати у сільську місцевість. При цьому в бюджеті Мінсоцполітики на 2013 рік немає коштів ні на перекваліфікацію, ні на виплати молодим спеціалістам. Тобто, Закон про зайнятість начебто когось захищає та стимулює, а насправді елементарно не фінансується у частині, що стосується найманих працівників.

Часто законотворці, бажаючи зробити щось добре, приймають нібито логічне рішення, яке попри те не тільки не вирішує проблему, а навпаки поглиблює. Закон про зайнятість теж має таку ваду. Знаючи, що на ринку працевлаштування діють шахрайські схеми виманювання грошей у шукачів роботи, законодавці заборонили кадровим агенціям брати гроші з громадян, зобов’язавши їх подібно рекрутинговым агенціям отримувати гонорари за працевлаштування виключно з роботодавців. Рекрутери завжди критикували колег з кадрових агенцій за демпінг та вкрай низьку якість послуг, що дискредитували весь ринок працевлаштування в цілому. Здавалося б, цьому покладено край, якби не одне «але» - ніхто не забороняє кадровим агенціям надавати інформаційні послуги, а це формально не є платою за працевлаштування! З нового року кадрові агенції будуть так само торгувати якимись папірцями з адресами міфічних роботодавців, тільки тепер ошукані громадяни вже не зможуть навіть висловити свої претензії аферистам, бо про обіцянки працевлаштування у договорах мова йти вже не буде – вони на законних підставах будуть надавати інформаційні послуги, а як ти з тої інформації скористався і чи отримав якийсь зиск, то вже твої особисті проблеми.  Тобто, замість регуляції ринку, Закон про зайнятість виштовхує цілу індустрію за межі правового поля та робить ще гірше тим, кого наче мав би цими положеннями захистити.

Подібним чином Закон про зайнятість намагається полегшити долю громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. Порівняно з старою редакцією закону список таких громадян значно розширено. До інвалідів додаються сироти, молодь при першому працевлаштуванні, особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, люди поважного (10 років до пенсії) віку та ще кілька категорій громадян. Перше, що спадає на думку, це неочевидність потреби надання пільг для деяких категорій. Приміром я особисто не бачу в своїй компанії місця для людей, що мали проблеми з законом і навіть усвідомлюючи важливість їх соціальної адаптації не готовий до співпраці з такими людьми. Друге – розширення переліку пільговиків без розширення самої квоти, що і надалі лишається п’ятивідсотковою. Себто, робочі місця для сиріт та людей перед пенсійного віку будуть звільнені за рахунок інвалідів. І третє - практика застосування пільг у минулій редакції закону звелася до формального їх надання. Загальновідомо, що мало які компанії реально залучають інвалідів до праці, сприяючи їх соціальній адаптації та розвитку. Набагато більше прикладів фіктивного працевлаштування, коли роботодавець просто наймає в штат потрібну кількість інвалідів, які ніколи не бачили цього підприємства та отримують по 300-400 гривень у конверті просто за те, що вони рахуються працевлаштованими. Очевидно, що нові пільговики будуть діяти за старими схемами.

Варто зазначити, що таким чином держава намагається перекласти свої гуманітарні функції на плечі підприємців та, по суті, впроваджує для них додатковий податок. При цьому сама держава не наймає на держслужбу тих же осіб з кримінальним минулим, алкоголіків, наркоманів і виникає питання, а чому? Де ж їм ще ставати здоровими членами суспільства, як не в державних установах під наглядом поважних та принципових держслужбовців?! До речі, крім адміністрацій, міністерств та відомств держава контролює цілий ряд великих державних підприємств таких як Укрпошта, Укрзалізниця, Укравтодор, та ряд інших,  де вистачило б місця всім пільговикам. Мабуть, це було б саме логічне та дієве вирішення проблеми з пільговиками. До того ж, у такому випадку можна бути впевненим, що пільги надаються дійсно і в повному обсязі, а не фіктивно й з під палки.

Резюмуючи, можна зробити висновок, що Закон про зайнятість далекий від європейських підходів як за формою, так (і в першу чергу!) за реалізацією. Не подолавши безробіття та нелегальні виплати заробітних плат цей закон не виконує свої основні функції, а непродумані новації та відсутність фінансування роблять його лише красивою ширмою, за якою сховано проблеми українського ринку праці, що не вирішуються роками.

Матеріал для РБК-Україна

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net