Чинна виборча система себе вичерпала. І це факт. Я не кажу, що вона погана, але вона потребує змін.
На жаль, в парламенті продовжується кнопкодавство, зал далеко не завжди повний, а дисципліни як не було, так і немає.
Але найгірше те, що часто тексти законопроектів вносяться в зал ще на гарячому папері з-під принтеру, тобто депутати фізично не мають змоги з ними ознайомитись і ретельно проаналізувати. Чи варто говорити, що якість ухвалених законів не завжди відповідає вимогам суспільства?
В суспільстві обговорювались різні концепції зміни виборчої системи, зокрема, зменшення кількості народних депутатів.
Раніше я критично ставився до зменшення кількості депутатів. Якщо розглядати це питання з прив’язкою до мажоритарки, то територія округу може збільшитись в 2-3 рази і народний депутат фізично не зможе відвідати усі населені пункти і почути кожного.
Адже робота народного депутата не полягає лише в тому, щоб тиснути на кнопки в залі. Багато, дуже багато часу та сил потрібно виділяти на зустрічі, спілкування з людьми, на те, щоб вислухати їхні проблеми та запропонувати рішення.
Виборець хоче чути, бачити, задавати питання, вести діалог зі своїм народним депутатом. Якщо на окрузі буде 200 населених пунктів, то депутат зобов’язаний хоча б раз на рік побувати в кожному.
Однак, сьогодні я, мабуть, вперше хочу погодитись з тим, що нам потрібно попрацювати над зменшенням кількості народних депутатів та перейти на виключно мажоритарну систему.
Якщо казати відверто, в Україні немає політичної культури партій. Дуже часто партії створюються під вибори, під конкретного лідера, не маючи політичної ідеології. Якщо ж ми хочемо підтримати конкретного лідера, то краще робити це через мажоритарну систему.
Яких змін потребує суспільство?
На моє переконання, для того, щоб збалансувати роботу Верховної Ради, потрібно зробити такі кроки:
1. Зменшити кількість народних депутатів до 250-300.
2. Зробити 100% мажоритарну систему. Виборці хочуть чути і бачити свого народного депутата, мати змогу розповісти про нагальні проблеми. А де ви бачили депутата-списочника, який зустрічається з пенсіонерами, інвалідами, вирішуючи їхні проблеми?
3. Замість голосування 226-голосами запровадити голосування більшістю від присутніх в залі. Це європейська практика. Народні депутати повинні приходити на ті засідання, де розглядаються профільні для них законопроекти, мати змогу висловити свою позицію і проголосувати. Для чого просто тиснути на кнопки, якщо депутат не орієнтується про що йде мова? Краще попрацювати над законопроектами в профільному комітеті.
4. Не потрібно працювати в режимі «два сесійних тиждень – тиждень на окрузі – тиждень в комітетах». Ця система не є ідеальною. Потрібно чітко визначити дні місяця, в які проводяться обговорення законопроектів. І окремо дні – коли голосуються законопроекти. Так ми отримаємо набагато ефективнішу роботу та якісніші закони.
Якщо ж в парламенті не буде політичної волі на втілення такої системи, і ми залишимо виключно пропорційну систему, ми маємо обов’язково знизити прохідний бар’єр для партій. Прохідний бар’єр 5% - це несправедливо. Він дає змогу потрапити в парламент лише олігархічним силам, які будуть продавати місця в списках за шалені кошти. В такому випадку нові політичні сили, молодь, громадські організації не можуть потрапити до парламенту. Так, ми маємо феноменальний приклад з партією «Слуга народу», які утворили монобільшість в Раді, однак такі випадки трапляються в історії дуже рідко і навряд чи повторяться найближчим часом.
Отже, українцям варто визначитись, яким чином вони будуть реалізовувати своє народовляддя: безпосередньо – через мажоритарку, або знову ризикувати, голосуючи за «кота у мішку».
