Держслужба: новий закон, старі підходи?

Аби новий закон про держслужбу міг повноцінно вступити в дію вже в травні цього року і запрацювати на практиці, виконавча влада повинна напрацювати й затвердити цілу низку підзаконних актів. І Нацголовдержслужба взялася за цю справу по-чиновницьки завзято та принципово.

Проаналізуємо дві новації урядовців: 

-порядок обрання представників громадськості до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби;

-критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування.

Оскільки новий закон про держслужбу встановлює прозорі конкурси на всі посади (і, що принципово, також для вищого корпусу), то ці конкурси має проводити спеціальна комісія. Ідея справді дуже слушна. За законом третину членів цієї комісії мають складати чотири представники – від громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації. 

Здавалося, справа за малим – варто тільки запропонувати прозорий та справедливий механізм відбору таких кандидатів. Та попри новий закон, старими залишаються підходи… Саме це спадає на думку після ознайомлення із опублікованим на сайті Нацголовдержслужби проектом постанови уряду «Про затвердження Порядку обрання представників громадських об'єднань, наукових установ, навчальних закладів та експертів до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби». 

Запропонована чиновниками процедура відбору кандидатів може стати черговим інструментом для відбору лише лояльних до влади експертів. У проекті документу не визначена загальна кількість членів оргкомітету, що має обирати представників громадськості до складу комісії, і це може слугувати ризиком нівелювання голосів від громадськості при значній більшості від інших посадових осіб. Також невідомі роль та функціонал оргкомітету, статус його рішень та зв’язків (підпорядкування чи незалежність) із головою Нацдержслужби. 

Фактично проект урядового документу пропонує двоступеневу дискримінацію: 

-запроваджуються критерії, яким мають обов’язково відповідати організації. Це у свою чергу суттєво звузить коло номінантів;

-пропонується модель, згідно з якою є можливість визначення додаткових критеріїв. Відтак виникає можливість визначення індивідуальних критеріїв для обрання лояльних до Нацголовдержслужби представників громадських об’єднань.

Крім цього, не відомо яким чином організації мають підтверджувати «доведений досвід роботи у сфері розвитку державної служби», «вжиття заходів за одним чи кількома напрямами щодо створення професійної, політично нейтральної та відповідальної державної служби, впровадження принципів належного врядування в практику державного управління, розвитку персоналу органів державної влади», «документи та інші матеріали, що підтверджують досвід роботи громадського об’єднання у сфері розвитку державної служби, державного управління протягом не менше ніж 18 місяців» тощо. 

Абсурдним також виглядає обмеження публікувати звіт не раніше ніж за 24 місяці до дня проведення виборів, невизначена процедура рейтингового голосування, нижній поріг прохідного балу відбору… Складається враження, що «активна громадськість» вже визначена. Питань більше ніж відповідей.

Натомість до функцій оргкомітету мали б належати: визначення переліку документів, які він готує, перелік вимог до кандидатів, форми відповідних документів, виготовлення бюлетенів для голосування, а також визначення термінів проведення виборів. Крім того, на рівні постанови потрібно визначити порядок прийняття рішень, адже запропонований порядок, коли оргкомітет залишається без методологічної функції організації виборів, перетворює цей орган у технічний секретаріат, який не зможе по суті виконати свою основну роль - забезпечення справедливого та прозорого конкурсу.

Але справжнім «хітом сезону» нової держслужби став інший документ, підготовлений Нацголовдержслужби - проект постанови Кабміну «Про затвердження Критеріїв визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування».

Новий Закон вводить таке нове поняття як «функції з обслуговування». Це –«діяльність працівників державного органу, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з виконанням завдань і функцій», тобто працівники державних органів, які виконують сервісні функції не є держслужбовцями.  

В проекті урядового документу до посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування та не відносяться до посад державної служби потрапили… працівники, які відповідають за державні закупівлі.

Нонсенс! Адже саме до посадових осіб, які відповідають за здійснення закупівель за бюджетні кошти, має бути посилена відповідальність і, на мій погляд, для них окремо мають виписані норми та вимоги в законодавстві про державну службу, антикорупційному законодавстві.

Тож «перші законодавчі ластівки» виявилися не здатними для польоту в цивілізованій та відповідальній державній службі. А чого нам чекати далі?