Правова кваліфікація віртуальних валют за законодавствами азійських країн

Короткий нарис щодо підходів до визначення і кваліфікації віртуальних валют регуляторами окремих країн Азії

Досвід азійських країн, зокрема Японії, Південної Кореї, Сингапуру, КНР, Гонконгу та Індії, у правовому регулюванні емісії та обігу віртуальних валют (криптовалют чи криптоактивів) є надзвичайно цікавим і вартий уваги при розробці правової моделі регулювання зазначених питань в Україні.

Японія узагальнила основні питання правового регулювання криптоактивів у Законі про платіжні послуги (англ. Payment Services Act No. 59 of June 24, 2009). Цим законом свого часу був запроваджений термін «віртуальна валюта», яка визначалася як вартість майна, записана на електронному пристрої або іншому об’єкті електронними засобами, за винятком японської валюти, що може бути використана у відношенні невизначеного кола осіб з метою виплати винагороди за покупку або оренду товарів, отримання послуг, може бути придбана і продана невизначеному колу осіб за допомогою системи електронної обробки даних. Разом з тим, 1 травня 2020 року набрали чинності поправки, якими зокрема: 1) термін «віртуальна валюта» був замінений на «криптоактиви» (англ. crypto-asset); 2) запроваджено правило, за яким постачальники послуг з обміну криптоактивів повинні управляти коштами своїх клієнтів окремо від своїх власних грошових коштів; 3) запроваджено вимогу для зберігачів криптоактивів зареєструватися в Агентстві фінансових послуг Японії, навіть якщо вони не надають послуги з обміну криптоактивів.

Сингапур демонструє комплексний підхід до нормативного регулювання електронних засобів платежу, у тому числі віртуальних валют. Закон про платіжні послуги (англ. Payment Services Act 2019), який набрав чинності 28 січня 2020 року, уніфікує нормативні вимоги до різних типів платіжних послуг, включаючи електронні платежі та послуги з обміну цифрових платіжних токенів (англ. digital payment token). Цифровий платіжний токен означає будь-яке цифрове представлення вартості, яке: а) виражається в одиницях; б) не номіновано в жодній валюті та не прив’язано емітентом до жодної валюти; в) є або має бути засобом обміну, прийнятим громадськістю або частиною громадськості як плата за товари чи послуги або для погашення боргу; г) може передаватися, зберігатися або торгуватися в електронному вигляді; ґ) відповідає також іншим характеристикам, що можуть бути передбачені урядом. Таким чином, в Сингапурі обмін та торгівля цифровими платіжними токенами (по суті, віртуальними валютами) є законним видом діяльності, і хоча вони не вважаються законним засобом платежу, вони де-факто визнані засобами платежу. При цьому податкові органи Сингапуру продовжують розглядати криптоактиви, у т.ч. Bitcoin, як товар і застосовують до операцій з ними податок на товари та послуги (аналог податку на додану вартість).

Як зазначає арбітр Пекінської арбітражної комісії Ван Цзінь, сучасне ставлення офіційних органів Китаю до Bitcoin включає три аспекти: 1) Bitcoin не є законним засобом платежу; 2) Bitcoin є віртуальним товаром; 3) держава забороняє торговим платформам, які фінансують токени, брати участь в обміні токенів та віртуальних валют на законні засоби платежу. Ще у 2013 році Народний банк Киталю визначив Bitcoin як віртуальний товар, який не є валютою. Сім урядових структур Китаю 04 вересня 2017 року видали спільне Повідомлення про запобігання ризикам пропозиції та фінансування токенів, яким, зокрема, зобов’язали «платформи для збирання та торгівлі» не пропонувати послуги обміну фіатної валюти на токени та віртуальні валюти, а також не купувати і не продавати токени та віртуальні валюти. Відповідно, були заборонені первинні пропозиції придбання віртуальних валют та криптоактивів (ICO). Таким чином, купівля та продаж криптоактивів на сьогодні можливі лише в межах однорангової мережі, тобто безпосередньо між неспеціалізованими продавцями та покупцями.

Гонконг (Сянган) має окреме локальне законодавство, дещо відмінне від загальнокитайського. Місцеве Управління грошового обігу 11 лютого 2015 року видало прес-реліз, в якому зазначило: 1) Bitcoin не є законним засобом платежу, а є віртуальним «товаром»; 2) оскільки Bitcoin не має жодної підтримки – ані у фізичному плані, ані від емітента – і його ціна дуже нестабільна, він не може вважатися засобом платежу чи електронними грошима; 3) Bitcoin та інші аналогічні віртуальні товари не регулюються Управлінням. Разом з тим, Комісія з цінних паперів (англ. Securities and Futures Commission, SFC) також вже кілька років вивчає віртуальні валюти на предмет можливості та необхідності регулювання їх обігу і 1 листопада 2018 року зробила заяву, в якій зазначила: «віртуальний актив – це цифрове представлення вартості, яке також відоме як «криптовалюта», «криптоактив» або «цифровий токен»… <Віртуальні активи> можуть бути або претендувати на те, щоб бути засобом платежу, можуть давати право на поточний або майбутній дохід або дозволяти володільцю токена отримати доступ до продукту або послуги, або до комбінації будь-яких цих функцій».

Парламент Південної Кореї лише у 2020-му році вжив заходів щодо врегулювання операцій з віртуальними валютами, ухваливши 05 березня 2020 року поправку до Закону про звітність та використання певної інформації про фінансові транзакції. Законодавець відмовився від термінів «віртуальні валюти», «криптовалюти» та «криптоактиви» на користь терміну «віртуальні активи», які визначаються як «електронні сертифікати з економічною цінністю (за винятком електронної валюти та інших засобів, визначених Законом про електронні фінансові транзакції), які можна продавати або передавати в електронному вигляді. Запроваджується поняття «постачальник віртуальних активів» (англ. virtual assets service provider, VASP). Постачальниками віртуальних активів є торговці, криптовалютні біржі тощо. Такі суб’єкти мають бути зареєстровані Підрозділом фінансової розвідки Комісії з фінансових послуг Республіки Корея.

В Індії місцевий Резервний банк (РБІ) 6 квітня 2018 року видав циркуляр, яким заборонив всім організаціям, що регулюються центральним банком, надавати будь-які послуги або сприяти будь-якій юридичній чи фізичній особі в роботі з віртуальними валютами та у розрахунках ними. Зазначений циркуляр було оскаржено у Верховному суді. Аргументуючи в суді свою позицію, РБІ зауважив, що віртуальні валюти не відповідають необхідним критеріям для віднесення їх до засобів заощадження, засобів платежу та розрахункової одиниці, що є необхідним для визнання відповідних об’єктів валютою. Верховний суд 4 березня 2020 року ухвалив рішення, в якому, з одного боку, зауважив, що віртуальні валюти (англ. virtual currencies) підпадають під сферу регулювання РБІ в силу того, що їх не можна розглядати виключно як товари, і що у певних юрисдикціях вони використовуються як засоби платежу. З іншого боку, вжиті РБІ заходи є неспівмірними із проблематикою, адже вони, по суті, поставили оборот віртуальних валют за межі закону, що стало однією з підстав для скасування зазначеного циркуляру.

Наведені приклади демонструють відсутність узагальненого підходу до віртуальних валют в країнах Азії та коливання кваліфікації віртуальних валют національними законодавствами від визнання їх легальними засобами платежу (Японія) до заперечення такого статусу (Китай).