Що спільного і що відмінного у країн-членів ГУАМу?

На початку цього тижня в Києві відбулася доволі незвичайна подія – саміт країн-учасниць Організації за демократію та економічний розвиток, більш відомої як ГУАМ. Знаковий характер зустріч отримала з огляду на те, що протягом останніх років інтерес до даного регіонального об’єднання невпинно падав. Відповідно, саміт 27 березня може покласти початок зростанню ролі даної організації. Але в той же час об’єктивні передумови для цього не є однозначними.

            Загалом, якщо говорити про дану зустріч, то слід зауважити, що її результатом стало підписання деяких документів, якими передбачається створення зони вільної торгівлі між Грузією, Україною, Азербайджаном та Молдовою з відповідними митними врегулюваннями і т. і. Варто згадати, що під час саміту велися переговори щодо перспектив налагодження транспортної інфраструктури в контексті нав’язування конкуренції Новому шовковому шляху. Сторони також не оминули й деякі аспекти сфери безпеки, а саме – обговорювалися плани щодо координації зусиль у напрямках боротьби з тероризмом та кіберзлочинністю. Тобто, на перший погляд, саміт дав для всіх учасників продуктивні результати та засвідчив позицію, що ГУАМ потрібно розвивати як певне потужне регіональне об’єднання.

            Але в той же час, якщо говорити про Україну, навіть значущих символічних дивідендів вона з цієї зустрічі не отримала. Саміт ГУАМ продемонстрував, що існування самої організації не є достатньо доцільним та обґрунтованим, оскільки деякі питання, винесені на порядок денний, вже обговорювалися раніше. Тобто, об’єднання як таке не еволюціонує й залишається звичайним механічним і штучним утворенням. Насправді навіть спільних інтересів чи проблем у країн-учасниць доволі мало. Це зумовлюється як відсутністю спільних кордонів (розірваність Чорним море та значною територією Російської Федерації, яка до того ж поглиблюється контролем останньої над Кримом), так і відмінностями в політичних системах, зовнішньополітичних орієнтаціях та різницею в економічному розвитку. Наприклад, Молдова, після обрання Ігоря Додона президентом, поступово починає дивитися у бік Кремля, а правлячу у Грузії «Грузинську мрію» неодноразово звинувачували у проросійських симпатіях. В Азербайджані взагалі відбувається поступове становлення суперпрезидентської республіки. Тому в даному контексті складно говорити про досягнення монолітності ГУАМу.

             Проте у кожної з чотирьох держав-членів організації все ж є спільна проблема, а саме – територіальні конфлікти, в яких тим чи іншим чином присутня Російська Федерація. Це питання й могло б стати стрижнем існування ГУАМу та надати йому характер реального та дієвого регіонального об’єднання, оскільки з’явилася б раціональна підстава його існування – протистояння Кремлю. Але, на превеликий жаль, проблемі територіальних конфліктів під час нещодавнього саміту не було приділено належної уваги. Тому на сьогоднішній день ГУАМ залишається лише майданчиком для обговорення певних тактичних задумів.