Угода про асоціацію з ЄС: ратифікувати не можна відкласти

Епопея довкола ратифікації Євросоюзом Угоди про асоціацію з Україною добігає кінця. Вже незабаром свій вибір – ратифікувати чи не ратифікувати угоду – мають нарешті зробити Нідерланди, громадяни яких на цьогорічному квітневому референдумі виступили проти угоди в тому вигляді, в якому документ затвердили всі інші країни Європейського Союзу. І як завжди, чим ближче до розв’язки, тим несподіванішим стає можливий фінал.

Як і очікувалося, Нідерланди відмовляються затвердити асоціацію без урахування тих застережень, котрі найбільше непокоїли голландських виборців на референдумі. Голландський прем’єр Марк Рютте навіть заявив, що не вноситиме цей документ до парламенту, якщо ЄС не врахує вимог Гааги. Зокрема, мова йде про такі вимоги: українські громадяни не можуть вільно працювати і проживати на території ЄС, угода про асоціацію не є кроком на шляху до вступу України в Євросоюз, ЄС не бере на себе будь-яких оборонних зобов’язань перед Києвом, Брюссель не зобов’язується допомагати Україні фінансово. Зазначені положення не мають бути інкорпорованими до тексту самої угоди, але повинні скласти окремий документ з обов’язковою юридичною силою. Лише з таким додатком нідерландська влада (яка у такий спосіб заграє з електоратом напередодні майбутніх парламентських виборів) готова поставити остаточний підпис під угодою про асоціацію.

Якщо задуматися над змістом і наслідками голландських новацій в угоді, то виникне логічне питання: навіщо її взагалі ратифікувати? Адже сама по собі угода не є самоціллю. Від початку вона розглядалася саме як один із важливих щаблів подальшої євроінтеграції України, а не кінцевий пункт призначення в цьому процесі. Натомість ультимативні пропозиції голландців передбачають якраз зупинку євроінтеграції саме в пункті асоціації. І якщо Україна спільно з рештою країн-членів ЄС погодиться на такий сценарій, це буде фактично визнанням того, що наша інтеграція до Євросоюзу закінчена на тому місці, звідки ми тільки збиралися її повноцінно розпочинати.

Офіційні представники та глави інституцій ЄС переконують, що угоду про асоціацію слід неодмінно ратифікувати, навіть з вимогами Нідерландів. Інакше – Росія буцімто переможе, а Україна з ЄС програють. Та за подібними переконаннями стоїть не що інше, як звичайне бажання закрити велику справу, поставити хоч якусь крапку у складному і тривалому процесі. Бажання здобути значну символічну перемогу. Але Україні символічні жести у подібних питаннях потрібні менше всього. Звісно, треба розуміти, що прихильність ЄС такій позиції свідчить про межу можливостей Брюсселя у співпраці з Україною на даному етапі. І нав’язувати себе Європі ми не можемо, так само як і вимагати більшого, ніж вона може нам дати. Своєю чергою, не варто забувати й про те, що складність нинішньої ситуації, зокрема з позицією Нідерландів, є наслідком того, що Україна просто стала заручником певної передвиборчої політичної кон’юнктури в цій країні та Європі загалом. Ми зіштовхнулися з перешкодами у вигляді конкретного стану громадської думки, позицій конкретних політиків у конкретний проблемний момент часу. Всі ці обставини не є раз і назавжди даними, рано чи пізно вони змінюються. Тому усвідомлюючи це, ми не повинні обмежувати себе будь-якими невигідними нам юридичними зобов’язаннями, що стануть нездоланними перешкодами навіть тоді, колі політична кон’юнктура зміниться.

До всього сказаного необхідно додати і найважливіше: угода про асоціацію між Україною та ЄС, в тому числі її економічна частина, сьогодні діє на тимчасовій основі. Фокус в тому, що ця тимчасовість не має жодних часових обмежень. Тобто її можна лише скасувати консенсусним рішенням країн-членів ЄС та європейських інституцій, на що точно можна не розраховувати. Відтак Україна спокійно може користуватися практичними перевагами такої ситуації, хай навіть і без формальної та символічної завершеності процесу у вигляді остаточної ратифікації Євросоюзом угоди про асоціацію. За таких умов буде значно гірше, якщо заради символічної перемоги над Росією ми гарантуємо собі фактичну поразку у проєвропейській зовнішній політиці в майбутньому.