Президент Ізраїлю став заручником пропагандистських штампів

         Нещодавній виступ президента Ізраїлю Реувена Рівліна на парламентських слуханнях у Верховній Раді, присвячених 75-им роковинам трагедії в Бабиному Яру, сколихнув українську громадськість та викликав низку дискусій стосовно доречності його слів. Зрозуміло, що політик дозволив собі доволі контраверсійні репліки, які девчому не є припустимими. Але з даної події не слід робити трагедію або катастрофу, оскільки Україна не понесла при цьому жодних втрат, навіть суто символічних.

            Перш за все, варто одразу ж відкинути будь-які спроби радикального реагування на заяви ізраїльського президента, наприклад, вимагати від Верховної Ради відповідної постанови або оголошення Міністерством закордонних справ ноти протесту. Вище зазначені заходи не принесуть потрібного результату, а лише спричинять цілу низку взаємних звинувачень, які поступово оформляться у вигляді глибокого політичного конфлікту. У даному випадку варто згадати нещодавню ситуацію зі скандальною резолюцією Сейму Республіки Польща. На момент своєї появи вона, як відомо, викликала значний резонанс в українському суспільстві. Але протягом короткого періоду часу ця подія перестала бути потужним інформаційним приводом, оскільки не отримала свого продовження у вигляді аналогічних провокативних дій з боку Києва.

            Фактично можна провести аналогію між заявою Реувена Рівліна та резолюцією польського Сейму в контексті того, що вони зорієнтовані не стільки на дискредитацію українців, скільки на, так би мовити, «власного споживача». Особливо, якщо брати до уваги партійну та ідеологічну приналежність чинного президента Ізраїлю, зміст його виступу у Верховній Раді стає цілком закономірним та очікуваним.

            Таким чином, варто зазначити, що, не дивлячись на некоректність слів Реувена Рівліна, Україна не понесла жодних політичних втрат. Насправді проблема полягає не стільки в змісті виступу ізраїльського політика, скільки в тому, що до цього часу радянський міф про «злих українських націоналістів» існує та культивується не лише серед окремих верств нашого суспільства, а й активно підтримується закордоном. Зрозуміло, що це відбувається не без допомоги російської пропаганди. Тому, перш за все, слід боротися не з окремими проявами хибного бачення певних етапів нашої історії, а спрямовувати відповідні засоби інформаційної політики на повне викорінення різного роду етнічних стереотипів.