В чому Росія сильніша за Америку і Європу?

На минулих вихідних в Німеччині пройшли мітинги проти урядової політики на підтримку мігрантів з Близького Сходу. Протестанти тримали в руках плакати з карикатурними зображеннями Ангели Меркель та викрикували гнівні лозунги на адресу канцлера. Загалом за останній час на фоні мігрантської навали рейтинг Меркель знизився у кілька разів, що стало наслідком лояльного ставлення глави німецького уряду до переселенців, які сотнями тисяч прибувають до ЄС. І це при тому, що в інших аспектах дії керівництва країни значно посприяли розвитку Німеччини протягом останніх років. Саме за прем’єрства Меркель німецька економіка перетворилася на двигун єврозони, а політичний авторитет Берліна став найвищим в ЄС та значно додав у світі.

Міграційна криза є чітко вираженим зовнішнім фактором, причина якого лежить далеко за межами Німеччини. Однак збурене навалою біженців суспільство все одно вбачає відповідальним за це керівництво країни. Хто б не був винен у внутрішніх проблемах держави, саме її очільники неодмінно розплачуються за негаразди втратою довіри і підтримки громадян. Адже влада взяла на себе відповідальність і обов’язок дбати про добробут населення, тож коли щось іде не так, всі претензії пред’являються до влади. Це – типова логіка демократії в її оригінальному сенсі; за такої системи жоден політик, при якому народ щось втрачає, ніколи не буде популярним. Не можеш справитися – не заважай.

Натомість економічні проблеми в Росії, які спровоковані виключно безперспективною політикою кремлівської еліти і змушують російських громадян все далі затягувати паски, тільки нарощують популярність Путіна. В цьому полягає головний козир російського президента. В його країні відсутня традиція відповідальності влади за свій народ. За всі біди Росії споконвіку відповідали якісь далекі вороги, з якими Москва всю свою історію вела нескінченні війни. Російський імперіалізм – це лише спосіб знайти винного десь ззовні і без кінця карати його за невдачі Росії, хоч єдиним реально покараним завжди залишався пересічний росіянин. Недемократичність російського суспільства, коли влада народу проявляється хіба що у майже стовідсотковій підтримці політики мудрого царя, на сьогодні є головною перевагою путінського режиму над демократіями Заходу, де лідери змушені, насамперед, дбати про благо своїх громадян.

От і виходить, що західні політики мають розплачуватися навіть за об’єктивні, не залежні від них проблеми свого суспільства; російське ж керівництво своїм волюнтаризмом, згубними рішеннями, які ведуть країну в прірву, навпаки заробляє довіру і авторитет. Росіяни швидше підуть війною на ворожу Америку чи Європу, ніж наважаться штурмувати Кремль.