Що тримає Яценюка у кріслі прем’єра?

На даний момент в українському парламенті, як і в усьому суспільстві навряд можна відшукати бодай не чисельну групу щирих прихильників діючого прем’єр-міністра. Заради справедливості слід зазначити, що причина наднизької популярності уряду і його глави полягає не лише в професійних якостях Кабміну та проблемах безпосередньої діяльності урядовців. Безумовно, чималий вклад у конструювання антинародного іміджу Яценюка вносять олігархічні клани, сірі кардинали та просто політичні конкуренти, які так само зацікавлені у контролі над реальною економікою та фінансовими потоками в державі, в тому, щоб міністерські крісла займали «свої» топ-менеджери.

Так чи інакше, а відставка прем’єра вже давно є темою номер один політичних буднів країни. І якби справу затримувало питання про висловлення йому недовіри половиною Верховної Ради, то більш консолідованого голосування, ніж за відставку Яценюка, від парламенту годі й очікувати. Впевнений, що, крім Народного фронту, в Раді б не знайшлося жодної фрації чи депутатської групи, яка б не голосувала за відставку голови Кабміну.

Відтак, на перший погляд, дивним є продовження роботи Яценюка за таких обставин. Утриматися на посту прем'єра Арсенію Петровичу дозволяє виключно політична кон'юнктура. Йому просто не можуть знайти заміни. І справа не у відсутності професіоналів чи гідних кандидатур. Причина - суто політична. Розбіжність інтересів різних політсил у парламенті сьогодні є настільки суттєвою, що зібрати фронт однодумців із 226 нардепів, які б підтримали одного кандидата на посаду прем'єр-міністра, просто неможливо, адже кожна фракція жадає отримати свого Яценюка.

З іншого боку, всі розуміють, що просто висловлювати недовіру урядові без попередньо узгодженої заміни немає сенсу, оскільки без легітимної виконавчої влади країну чекає повний хаос. До того ж уряду, який складається з в.о. міністрів ніхто не довірить інвестиції і кредити.

Таким чином, в країні наразі склалась парадоксальна ситуація: прем'єр, якого ніхто не підтримує, продовжує керувати Кабміном лише завдяки тому, що парламент застряг у тотальних політичних розбіжностях, конфліктах інтересів, кулуарних інтригах, партійних амбіціях та авантюрах, а тому не може змінити главу уряду.

 Тож глибоко помиляються ті, хто пророкує Україні політичну кризу в майбутньому. Ми вже давно її переживаємо, що з кожним днем лише стає більш явним.