Міняю п’ятьох юристів на одного фрезерувальника…

Доки сплеск коментарів щодо соціальних ініціатив Президента Януковича дещо втамувався, з них можна зробити кілька висновків.

Перший, зрозумілий і очевидний – найбільшої уваги експерти, політики, журналісти приділили пропозиціям Президента щодо допомоги пенсіонерам, військовим, інвалідам, дітям тощо. Зрозумілий, тому, що ці категорії наших співгромадян є соціально незахищеними. Так прийнято вважати, і ми до цього звикли, АЛЕ тут виникає

другий висновок-запитання: а що, випускники інститутів, коледжів, ПТУ, молодь, одним словом, є соціально захищеними? Чомусь оглядачі й експерти не дуже заглиблюються в цей напрямок озвучених В. Януковичем ініціатив. Хоча й сам Президент порушив це питання чи не в числі перших.

Ризикну сказати: молодь, особливо в момент працевлаштування на перше робоче місце, потребує не меншої уваги і допомоги від держави, аніж пенсіонери чи афганці. Більше того, для держави вирішення цієї проблеми так само важливо, як і для молоді. Бо «… з огляду на загрози демографічної кризи і старіння населення України, нові робочі місця повинні вирішити завдання забезпечення потреб не лише працюючих, а й зростаючої кількості пенсіонерів. Тобто, нові робочі місця повинні забезпечувати вищу, ніж сьогодні, продуктивність праці та великі надходження до бюджету пенсійної системи».

Декілька цифр.

Частка непрацевлаштованих випускників вишів у 2011 році в Україні становила понад 17 відсотків. Частка молодих людей, які не працюють і не вчаться, в Україні становить майже 19 відсотків. У 2011 році на обліку у державній службі зайнятості перебувало 94,1 тисячі випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів.

Спрощено, проблем дві. З одного боку, роботодавці шукають досвідчених працівників, а досвіду роботи у молоді, яка щойно завершила навчання, ще немає. Отже, постає проблема першого робочого місця. З іншого боку, на ринку праці існує значний дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили: випуск навчальними закладами фахівців з вищою освітою більше ніж удвічі перевищує випуск робітничих кадрів. Станом на грудень 2011 року в середньому по Україні на 1 посаду економіста претендувало 40 фахівців, на посаду бухгалтера - 21, юриста – 20. Водночас потреба у лікарях становила 3 особи на місце, у електрозварниках на автоматичних та напівавтоматичних машинах та фрезерувальниках - 2 особи на місце.

Схожа ситуація на Сумщині. За словами директора обласного центру зайнятості Володимира Підлісного, наяву «перевиробництво» юристів, бухгалтерів, економістів, операторів комп’ютерного набору: на кожне вакантне місце претендують по кілька десятків осіб. Водночас, потрібно понад 50 фрезерувальників, 102 токарі-напівавтоматники, 28  свердлувальників, 17 слюсарів-ремонтників. Їх або в кілька разів менше за потребу, або ж  ті, хто претендує на працевлаштування, явно «застаріли» за своєю фаховістю.

Отже, ситуацію очевидно треба виправляти, і негайно. Бо якщо молода людина 18-20 річного віку не стає працівником – жодні реформи пенсійної системи не допоможуть, наявних сьогодні пенсіонерів «годувати» буде просто нікому. Тому, знову повторю, ініціатива щодо працевлаштування молоді – ключова, основоположна. Найсоціальніша. 

Що цікаво, не треба вигадувати велосипед. Достатньо лише перетворити на реальність задекларовані плани:

-    залучати до формування державного замовлення для навчальних закладів місцеві органи влади та роботодавців. Замовлення має залежати від потреб економіки, а не від можливостей освітніх закладів;
-    запровадити стажування студентів та учнів профтехучилищ у роботодавця певний період під час навчання;
-    передбачити для роботодавців, які працевлаштовують молодь, такі ж податкові, фінансові стимули, як у випадках з інвалідами, сиротами. Це можна робити за рахунок Фонду соціального страхування на випадок безробіття (можливо зменшення внеску),  Фонду соціального захисту інвалідів (безвідсоткова позика) тощо.

В іншому випадку, ми стимулюватимемо будівничу галузь, розвиватимемо іпотеку – а будувати буде нікому. Ми будемо залучати інвесторів, створювати технологічні виробництва й робочі місця, а заповнювати їх буде ніким. Ми будемо встановлювати соціальні стандарти для вразливих верств населення, а хто забезпечить наповнення бюджету?

Тож, як на мене, серед інших ініціатив Президента, працевлаштування молоді, створення нових робочих місць – питання № 1. Як для обговорення, так і для дій.