Лощинівка. Постскриптум

Як і слід було очікувати в нашу "інформаційну" епоху, нещодавні драматичні події на півдні Одещини миттєво стали чинником медіа-війни проти України. Для всіх антиукраїнських ЗМІ ситуація у бессарабській Лощинівці дала привід здійняти чергову хвилю українофобської істерії. Їхні шпальти рясніють згадками про "середньовічне звірство", "погроми" і навіть "депортацію" (хоча відомо, що роми погодилися залишити село добровільно - хай і під тиском обставин, розуміючи, що після всього їм тут "не жити"). 

Опосередковано ллють воду на той же млин і деякі респектабельні ліберальні видання, сповнені закликами "не робити поспішних висновків", "не вдаватися до далекосяжних узагальнень", "не навішувати ярлики" тощо. Можливо, зайва "політкоректність" досі заважає багатьом об'єктивно висвітлювати такі речі, як етнічна злочинність. І це при тому, що деякі злочинні мережі дійсно мають яскраво виражений етнічний характер - факт, добре відомий усім фахівцям-криміналістам. До того ж, маю сумніви, що хтось із тих, хто нині волає про "толерантність", коли-небудь переживав таке горе, як смерть рідної дитини від рук нелюда... 

А от у чому варто погодитися із лібералами, так це в оцінці дій (вірніше, бездіяльності) офіційної влади. Вона справді воліє до останнього не бачити проблем, а коли смажений півень таки дзьобне, найчастіше обирає позу страуса.

У випадку Лощинівки вакуум відповідальності взялися заповнити активісти ЦК "Азов". Однак у всіх подібних ситуаціях чітку позицію має бути артикульовано насамперед на державному рівні. Це надто важливо саме в таких багатонаціональних периферійних регіонах, як Південна Бессарабія, що вони давно є ареною підривної діяльності іноземних спецслужб, передусім московських. А ці хлопці ніколи не проти роздмухати пожежу з найменшої іскри... 

Тож якщо українська влада має намір утримати реальний контроль над цими проблемними територіями, то повинна як ніде демонструвати тут свою твердість, принциповість, активність і, зрештою, наявність.