блоги

На практиці, у мене виникла ситуація, коли справу по обвинуваченню мого клієнта за ч. 2 ст. 15 КК України, ч. 1 ст. 115 КК України було розподілено не на колегію суддів, як це передбачено ч. 2 ст. 31 КПК України, а на розгляд судді одноособово.

Суддя на якого було розподілено справу, призначаючи підготовче засідання виходив з того, що за кваліфікацією дій обвинуваченого як замах на вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України, відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України передбачена відповідальність, у разі винесення обвинувального вироку, у виді позбавлення волі на 10 років.

Таким чином вказаний суддя прийшов до висновку, що ч. 2 ст. 31 КПК України не застосовується.

Чи вірна позиція вказаного судді?

Як вбачається з положень ст. 68 КК України (Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті) та безпосередньо з ч. 3 цієї статті, вона застосовується виключно на стадії покарання, після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та дослідження всіх доказів у справі.

Пунктом 6-1 Постанови ПВСУ від 24.10.2003 р № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено:

« Звернути увагу судів на особливості призначення покарання за вчинення готування до злочину або вчинення замаху на злочин. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 68 КК ( 2341-14 ) у разі засудження особи за готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК ( 2341-14 ), а відповідно до частини 3 цієї ж статті у разі засудження за замах на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. При цьому, призначаючи особі покарання згідно з частинами 2 і 3 статті 68 КК ( 2341-14 ), у вироку суд повинен наводити відповідні мотиви; посилатися на статтю 69 КК ( 2341-14 ) у такому разі не потрібно » .

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч. 1, ч. 2 ст. 1 КК України) .

Виходячи з вказаних статей ми бачимо, що КК України не регулює процесуальні питання передбачені в КПК України, а лише визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчинені кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Аналогічна норма міститься й в ст. 62 Конституції України.

Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч. 1 ст. 21 КПК України).

Таким чином, посилання судді на ч. 3 ст. 68 КК України, як на підставу для визначення складу суду за ст. 32 КПК України, при винесенні рішення про призначення підготовчого судового засідання є не припустимими, так як, в такому разі, суд, ще до розгляду справи, застосовує статтю закону про призначення покарання, тобто порушує презумпцію невинуватості і є упереджений, так як приходить до висновку при його застосування. Зазначене алогічне тому, якби суд посилаючись на ст. 65-67 КК або на ст. 69 КК України вирішував питання про склад суду.

Біль того, в ч. 2 ст. 31 КПК України йдеться не про те, яке покарання буде призначатись, що регулюється загальною частиною КК України, з урахуванням доказів і обставин встановлених у справі, а про те, яке покарання передбачається особливою частиною КК України, тобто від мінімального до максимального строку санкції відповідної статті.

Таким чином, я прихожу до висновку, що вказана позиція судді є помилковою, а справи призначено до розгляду не законним складом суду, тобто в порушення ч. 2 ст. 31 КПК України.