Що треба аби відродити українську енергоефективність

Продовжуючи серію блогів на теми, що стали актуальними на UkrFinForum18, сьогодні ми поговоримо про енергетику.

Енергетика – доволі болюча тема для України. Енергетичний потенціал України – це оповита мороком таємниця. Жарти жартами, але якщо ви напряму не дотичні з енергетичними питаннями, то доволі важко розібратися, чого Україна і досі енергетично залежна, хоча за чисельними показниками минулого року ми імпортували 19 % нафти та газоконденсату, 27 % вугілля, 33 % газу, 77 % нафтопродуктів та всі 100 % атомного палива.

Якщо ж відправляємо на експорт так багато енергетичних ресурсів, звідки ж тоді у нас проблеми з енергетикою? Вся справа в енергоефективності.

Енергоефективність – це розсудливе використання енергетичних запасів країни. Іншими словами, це використання меншої кількості енергії для підтримання того ж рівня енергетичного забезпечення будівель або технологічних процесів на виробництві.

Саме в цьому напрямку ми суттєво відстаємо, бо не навчились раціонально використовувати ті ресурси, що маємо.

Уявіть собі, що сьогодні, у 2018 році, в Україні енергоефективність знаходиться на рівні, що був у 1989 році у Польщі. Але зараз Польща (потенціал енергетичних ресурсів у якої в рази менший від українського) наздогнала і навіть обігнала Швецію у питанні енергоефективності.

Тобто ми бачимо проблему, але чогось не шукаємо шляхів її вирішення. Хоча це досить велика ніша для інвестування та досить великий потенціал для залучення коштів. Поєднання цього потенціалу із силою ринків капіталу є одним із найкращих способів забезпечити приплив інвестицій в Україну. Все що потрібно Україні, аби це зробити – створити передбачуваний регуляторний режим.

Але тут виникає проблема - реакція громадян та суспільства на жорстку регуляторну політику, яка у 99 % випадків потягне за собою зростання тарифів. А це зазвичай громадяни сприймають так, ніби хтось збирається збагатитися на цьому.

Для успішного проведення таких радикальних реформ влада повинна ретельно підходити до прозорості, підзвітності та законності, тому що резерв громадської довіри майже вичерпаний.

Але є ще два не вирішених питання, які суттєво впливають на енергетичну сферу в Україні. По-перше, Україна виробляє тільки дві третини енергоносіїв, які споживає. А могла б реально забезпечувати себе повністю. Звісно, досить багато підприємств знаходяться на непідконтрольній території. Але непокоїть і те, що навіть з тими, які знаходяться на підконтрольній Україні території, держава не працює і не розвиває.

І ще одне – 30-мільярдний борг споживачів за сплату електроенергії, які заборгували Енергоринку, а той, в свою чергу, – компаніям. А кому вже винні останні – вугільникам чи газовикам – ніхто не знає. І цей борг – 30 мільярдів гривень – «висить» над галуззю і всіма українцями.

Важливо, що ми усвідомлюємо і бачимо ці проблеми. І нам є, куди рухатись. Тож маємо всі шанси зробити так, аби реалізувати та відродити наш енергетичний потенціал.

До речі, є ще один напрямок – альтернативна енергетика. Це галузь, яка сьогодні подає досить великі надії та сподівання. Вона, між іншим, є дуже важливою для енергетичної незалежності України, оскільки використовує внутрішні джерела енергії, які не потребують так багато коштів (енергія сонця, вітру, води). Таким чином, саме така галузь енергетики має потенціал для покращення національного платіжного балансу та підвищення рівня зайнятості.

І знаєте, не треба розповідати та шукати зраду в тому, що сьогодні зелена енергія в Україні – це лише 2 % від загального виробництва енергії. Адже до 2035 року Україна планує збільшити цю частку до 25 %. І якщо буде бажання й інвестори, то впевнений, все в нас вдасться!