Чи потрібне повторне розслідування по вже закритим провадженням?

Юридична спільнота бурхливо обговорює позитивні та негативні аспекти можливих змін до КПК України в частині вдосконалення правових підстав внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та його закриття, визначених законопроектом №6220.  

Цим документом пропонується:

- частину першу статті 214 КПК України доповнити новим абзацом, який передбачатиме, що до ЄРДР не вносяться відомості про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, щодо яких прийнято рішення про закриття кримінального провадження або існує вирок суду по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили;

- частину першу статті 284 КПК України доповнити новим пунктом, який передбачає, що кримінальне провадження закривається у випадку існування не скасованої постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини.

Шквал негативних відгуків у пресі, думок експертів, а також усіх інших «фахових тлумачів» закону, на перший погляд, дійсно вказує на те, що законопроект спрямований на уникнення відповідальності окремими особами, оскільки створює умови для маніпуляцій з поточними розслідуваннями своїх колег. Достатньо зареєструвати кримінальне провадження за фактами, які вже розслідуються або навіть ще не розслідуються, закрити його, і, таким чином, заблокувати будь-які подальші слідчі чи процесуальні дії інших органів.

Національне антикорупційне бюро України вбачає в цьому загрозу їх діяльності, що може заблокувати розслідування правоохоронних органів, зокрема НАБУ і САП, унеможливлення притягнення високопосадових осіб до відповідальності, а також те, що «ГПУ чи СБУ достатньо буде лише відкрити кримінальне провадження щодо корупційних дій і швиденько закрити його після формального розслідування – і тоді НАБУ не матиме права розслідувати ті самі обставини».

Подібної позиції про неприпустимість прийняття законопроекту висловились представники Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, громадських організацій.

Проте, як відомо, «істина у суперечці між декількома сторонами лежить по середині». Спробуємо надати оцінку запропонованим змінам та спрогнозувати наслідки запровадження таких змін.

З позиції авторів законопроекту, основним лейтмотивом внесення запропонованих змін є необхідність обмеження можливості повторного відкриття кримінальних проваджень за фактами, щодо яких вже були закриті кримінальні провадження або є відповідний вирок суду. Адже можливість розпочинати досудове розслідування за тими самими обставинами необмежену кількість разів слугує засобом тиску на бізнес або конкурентів. 

І не-тільки…

В практичній діяльності, з огляду на формулювання ч.1 ст.214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР без проведення попередньої перевірки викладених фактів, фактично орган досудового розслідування позбавлений можливості здійснити перевірку обставин «існування вироку суду, постанови про закриття кримінального провадження, зареєстрованого за цими ж фактами», оскільки до моменту внесення цієї інформації до ЄРДР здійснити такі дії не вправі.

Пересічні громадяни стикаються ще з однією проблемою, коли до ЄРДР безпідставно вносяться відомості про вчинення кримінального правопорушення різними правоохоронними органами, або декілька разів одним і тим же органом та проводиться розслідування не дивлячись на те, що ці обставини ставали предметом розслідування та за їх результатами прийнято відповідне процесуальне рішення (нескасована постанова про закриття кримінального провадження).

Відомі випадки, коли одна й та ж особа, щодо одних і тих же обставин в одному провадженні перебуває в статусі свідка, а в іншому - в статусі підозрюваного чи обвинуваченого в зв’язку з тим, що за одними й тими ж фактами було зареєстровано декілька кримінальних проваджень та розслідування проводилось в різний час або різними органами, що зумовлює проблеми в правозастосуванні та, відповідно, порушення права на захист. Такі випадки непоодинокі і винесення постанови про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях особи складу злочину чи відсутність події злочину, не гарантує особі припинення кримінального переслідування щодо цих же обставин та подій в майбутньому.

Таким чином, наявність постанови про закриття кримінального провадження не убезпечує особу від здійснення щодо неї розслідування за цим же фактом, що в правовій державі є невиправданим, оскільки нівелює правові наслідки прийняття такого рішення загалом.

Безумовно, така ситуація свідчить про порушення прав громадян. Адже, прийняті відносно конкретної особи рішення на підставах та в порядку, передбаченому ст. 284 КПК України втрачають логічний зміст, оскільки розслідування у випадку наявності інтересу можливо «реанімувати».

Пов’язано це з тим, що в КПК України не досить вдало виписано процедуру початку досудового розслідування, а також не регламентовано обов’язку слідчого, прокурора провести повне, об’єктивне розслідування усіх фактів вчинення особою злочину, перевірити його на причетність до вчинення інших злочинів та винести відповідне рішення.

Норми КПК України 1960 року зобов’язували слідчого, прокурора перевірити підозрюваного (обвинуваченого) на причетність до вчиненні інших злочинів, що не передбачено в КПК України 2012 року. В практиці здійснення досудового розслідування це зумовило випадки, за яких слідчий, не дивлячись на те, що в діях вбачаються й інші склади кримінального правопорушення, завершує розслідуванням без здійснення їх перевірки та скеровує до суду обвинувальний акт лише в частині доведеного факту вчинення злочину, а обставини про вчинення інших злочинів залишаються поза увагою держави. Таким чином, недосліджені обставини, які свідчать про вчинення особою злочину, фактично, залишаються без відповідної правової оцінки, а особа – без кримінально-правового впливу.

З огляду на це, ідея запровадження механізму унеможливлення здійснення розслідування декількома різними правоохоронними органами одних і тих же обставин є на часі. Непоодинокі випадки здійснення розслідування фактів, які за своїм змістом дублюють раніше розслідувані і закриті кримінальні провадження потребують законодавчого вирішення, адже виключно правова визначеність як структурний елемент верховенства права здатна унеможливити зловживання як стороною обвинувачення, так і стороною захисту та, відповідно, порушення прав людини.

Водночас, редакція аналізованого законопроекту не досконала, потребує ґрунтованого доопрацювання та узгодження з іншими нормами КПК, адже вирішення цієї проблеми криється у вирішенні більш глобальної проблеми правозастосування. Полягає вона в тому, що внесення відомостей до ЄРДР, з огляду на вимоги ст. 214 КПК України в частині його  здійснення виключно уповноваженим суб’єктом – слідчим або прокурором, має визнаватись процесуальним рішенням, яке відповідно до положень ст. 10 КПК України викладається в формі постанови, в якій повинні бути зазначені приводи і підстави для початку досудового розслідування. За таких умов, це унеможливить повторне внесення відомостей до ЄРДР за такими ж фактами, водночас, забезпечить можливість оскарження як безпідставного початку досудового розслідування, так і відмови в цьому в порядку ст.303 КПК України.

Крім цього, впорядкування підстав визначення та розмежування підслідності різних правоохоронних органів унеможливить здійснення розслідування одних і тих же фактів одночасно різними органами досудового розслідування.